Ми всі інтуїтивно розуміємо, що таке свідомість. У повсякденних розмовах це поняття здається простим і знайомим. Але варто спробувати дати точне визначення — і завдання стає набагато складнішим.
Коли люди говорять про свідомість, вони часто мають на увазі різні речі. Для когось це стан притомності, здатність переживати те, що відбувається. Для інших — це відчуття власного “я” та внутрішня присутність. Хтось вкладає у поняття свідомості здатність міркувати, робити вибір або рефлексувати над своїми думками й діями. Дехто пов’язує свідомість із суб’єктивним досвідом — тим, що означає відчувати смак, дотик, емоцію. Є ті, хто розуміє її як можливість усвідомлено спрямовувати увагу і керувати поведінкою.
Через цю різноманітність значень навіть фахівці не мають одного універсального визначення. Свідомість — це не одна річ, а ціла низка процесів, які ми об’єднуємо цим словом.
У словниках свідомість зазвичай описують, як здатність людини усвідомлювати навколишній світ, свої переживання, думки та дії, а також здатність до самопізнання. Це широке й узагальнене визначення, яке дає відправну точку, але не пояснює механізмів — саме тому різні дисципліни пропонують свої підходи.
Тож давайте торкнемось того, що нам про свідомість відомо, і водночас подивимось на те, що досі залишається таємницею та виходить за межі нашого розуміння.
Як різні науки пояснюють свідомість
Свідомість вивчають насамперед нейронауки, психологія та філософія. Кожна з цих дисциплін ставить свої запитання і пропонує власні підходи до пояснення того, як виникає суб’єктивний досвід, як ми сприймаємо світ, як формується відчуття “я”.
Крім того, у суспільстві поширено багато вчень і світоглядних течій, які також торкаються теми свідомості або “усвідомлення” (наприклад, езотеричні школи чи практики «енергетичного лікування»). Ми не будемо їх розглядати, але сам факт їхньої популярності підкреслює глибокий інтерес до теми свідомості.
Нейронауки
У межах нейронаук свідомість досліджують нейрофізіологія, когнітивна нейронаука, нейропсихологія та частково нейробіологія розвитку. Усі ці галузі розглядають її як функцію мозку, що виникає з взаємодії великих нейронних мереж. Науковців цікавить, як певні мозкові процеси перетворюються на суб’єктивний досвід — відчуття, думки, образи, наміри, увагу тощо.
У цьому контексті вони досліджують, які саме мережі активуються, коли людина щось усвідомлює, а не просто реагує автоматично; як різні зони мозку обмінюються інформацією; і які умови потрібні, щоб сигнал став доступним для свідомості.
Окремий напрямок роботи присвячений визначенню мінімального набору мозкових процесів, які обов’язково присутні під час свідомого досвіду і зникають, коли він порушений.
Сьогодні існує кілька впливових наукових моделей свідомості. Жодна з них не визнається єдино правильною, але кожна пояснює певний аспект цього феномена.
Попри відмінності, більшість досліджень концентрується навколо роботи кори головного мозку. Найчастіше свідомі процеси пов’язують із:
– лобовими частками, які відповідають за контроль, увагу та усвідомлені рішення;
– тім’яною корою, що забезпечує просторове й тілесне відчуття себе;
– скроневими частками, залученими до формування сенсорних образів;
– а також зі зворотними зв’язками між корою і таламусом, які створюють умови для інтеграції сигналів.
Значна частина сучасних досліджень стосується змінених станів свідомості. Науковці аналізують, що відбувається під час сну і фази REM, коли формуються сни; як діє наркоз і які хімічні механізми призводять до вимкнення свідомості; які процеси лежать в основі коми та вегетативних станів; як влаштований стан locked-in (синдром замкненої людини), коли людина не може рухатися, але зберігає повну свідомість.
У деяких країнах вивчають і психоделічні стани в контрольованих умовах. Такі дослідження допомагають визначити, які механізми є критичними для появи і підтримки свідомого досвіду.
Одне з найзахопливіших питань полягає в тому, коли саме з’являється свідомість у людини, тобто у який момент активність нейронів переходить від простого передавання сигналів до явища, яке ми називаємо свідомістю; які структури і які типи взаємодій відповідають за появу відчуття “це відбувається зі мною”.
Відповідь поки що неповна, і саме ця загадка робить тему свідомості однією з найцікавіших у сучасній науці.
Отже, у науці свідомість пов’язують із роботою нервової системи. Достовірні дані про свідомі стани ми маємо для людини та тварин із розвиненим мозком — приматів, дельфінів, собак, ворон та інших видів, здатних до складної поведінки й когнітивних реакцій. Поки що наука не має підтверджень існування свідомості поза біологічними організмами.
Попри високий рівень розвитку нейронаук, головне питання — як саме суб’єктивний досвід виникає з фізичних процесів мозку — залишається відкритим. Наразі науковці сходяться в тому, що свідомість — це не об’єктивна структура у мозку, а процес, який виникає з взаємодії численних систем. Мозок може виконувати значну кількість операцій без участі свідомості, а усвідомлення є результатом інтеграції інформації, доступної увазі, пам’яті та контролю.
Філософські погляди на свідомість
Так, нейронауки дають нам докладну картину того, як працює мозок, але вони не відповідають на запитання що саме робить досвід таким, яким ми його переживаємо зсередини. Ми можемо описати нейронні мережі, фіксувати їхню активність, визначати мінімальні умови для появи свідомого стану — але це не розкриває питання, чому ці процеси супроводжуються відчуттям «я є». У цьому місці наукове пояснення стикається з межами, які виходять за фізіологію.
У філософії свідомість посідає центральне місце. Протягом століть мислителі намагалися зрозуміти, як виникає внутрішній досвід, що робить його можливим і яке місце людини у світі цього досвіду. Кожна філософська парадигма пропонує свій спосіб бачити свідомість, підкреслюючи ті чи інші її аспекти.
Дуалізм розглядає свідомість і матеріальне тіло як дві різні реальності. У цій традиції внутрішній світ людини має власні властивості, що не зводяться до фізичних процесів. Свідомість постає як окрема, нематеріальна сутність, яка взаємодіє з тілесною природою людини і водночас не обмежується нею.
Матеріалізм пояснює свідомість як явище, що виникає з роботи мозку. У цьому підході мислення, відчуття та переживання розглядаються як результат складної взаємодії нейронних процесів. Свідомість пов’язана з тілом настільки тісно, що її властивості можна пояснювати через функціонування біологічних систем.
Феноменологія зосереджується на безпосередньому переживанні людиною власного досвіду – ще до будь-яких пояснень чи інтерпретацій. Феномени – це те, що нам безпосередньо дане у переживанні. Свідомість постає тим, що фіксує цю даність і відкриває суб’єкту явища такими, якими вони постають у досвіді.
У цьому підході свідомість розглядається, як переживання внутрішніх та зовнішніх феноменів: те, як ми сприймаємо, як спрямовуємо увагу, як переживаємо події власного життя.
Аналітична філософія пропонує інструменти для точного опису свідомості та ставить питання про її природу з позицій логіки та науки. Вона наголошує на тому, що існує розрив між тим, що ми можемо виміряти завдяки процесам мозку, і тим, що переживаємо всередині. Аналітична філософія намагається зрозуміти, чому об’єктивні процеси в мозку супроводжуються переживанням “бути мною зараз”, відчуттям усвідомленості та присутності.
Свідомість привертає увагу не лише філософії. Її обговорюють духовні школи, релігійні традиції, практики, пов’язані з внутрішнім розвитком. У таких підходах свідомість стає частиною екзистенційних пошуків, питань буття та сенсу.
У сучасних дискусіях з’являється і думка про свідомість, як особливу властивість світу. Ця ідея з’являється у філософії під назвою панпсихізм. Свідомість розглядають, як те, що може бути притаманною не лише людині, а й будь-яким системам, здатним до взаємодії та організації. Тобто, будь-яка система, яка якось упорядкована і функціонує як ціле (наприклад, клітина, організм, людський мозок чи елементарні частинки), може мати мінімальний рівень “внутрішнього досвіду”.
У цьому баченні свідомість постає не окремим явищем, а фундаментальною характеристикою реальності, яка проявляється з різною складністю залежно від того, як організована система.
Свідомість у психології
Психологія зосереджується на дослідженні функцій свідомості – здатності людини помічати власні думки, переживання, наміри та відчуття, а також уміння спрямовувати увагу й регулювати поведінку. Свідомість у цьому розумінні – не окрема “структура”, а сукупність процесів, які роблять частину нашого внутрішнього світу доступною нам самим.
Філософ Томас Нагель у відомому есе “Як це бути кажаном?” запропонував таке визначення: «Організм має свідомість, якщо існує щось, що визначає “як це — бути цим організмом”.
Іншими словами, свідомість — це наш суб’єктивний досвід зсередини. Те, що доступне тільки нам: наші думки, емоції, відчуття, те, як ми переживаємо себе та світ.
Когнітивна психологія
У когнітивному підході свідомість — це робочий простір психіки. Усе, що потрапляє в поле свідомості, стає доступним для уваги, мислення і контролю. Це думки, які ми можемо сформулювати, образи, які ми можемо описати, наміри, які можемо відстежити. Такий підхід вивчає, як інформація переходить із автоматичних процесів у свідомі, і що впливає на цей перехід.
Психодинамічні підходи
Тут свідомість — лише верхівка психіки. Більшість наших мотивів, імпульсів і рішень формується поза свідомим контролем. Свідоме — це те, що нам вдалося помітити; несвідоме — те, що діє, навіть коли ми про це не знаємо. Тому психодинаміка розглядає свідомість як вузький шар над значно більшим масивом внутрішнього життя.
Гуманістична психологія
У гуманістичних школах свідомість повʼязана з досвідом “я”. Це те, як людина переживає себе в моменті, як розуміє власні цінності й робить вибір. Такий підхід зосереджується на цілісності переживань, на автентичності й на тому, як людина може розширити власну свідомість через рефлексію та самоспостереження.
Феноменологічні та екзистенційні підходи
Для феноменології свідомість — це спосіб бути у світі. Досліджується не структура свідомості, а те, як ми переживаємо події: що для нас стає значущим, як ми інтерпретуємо досвід, як формуємо сенси. У центрі — суб’єктивність і особистий спосіб бачити реальність.
Попри різні підходи, психологія сходиться в одному: свідомість — це процес, який робить наше внутрішнє життя доступним нам самим.
Усвідомлення як психологічний процес
У психології “усвідомлення” (awareness) — це не просто стан свідомості.
Це процес спостереження за своїми думками, емоціями та реакціями в моменті.
Усвідомлення – це процес, що відкриває нам доступ до безперервного потоку феноменів; процес, завдяки якому ми маємо змогу зосереджувати увагу на певних переживаннях і помічати те, що відбувається всередині нас. Це момент, коли щось із нашого досвіду стає доступним свідомості: ми помічаємо думку, розпізнаємо емоцію, фіксуємо тілесне відчуття або реакцію і маємо можливість описати це.
У кожен момент ми відчуваємо значно більше, ніж можемо помітити. Це схоже на ситуацію, коли ми заходимо до кімнати, заповненої безліччю предметів. Ми не можемо охопити поглядом усе одразу, але ми можемо спрямувати погляд на щось конкретне — і саме цей предмет стає для нас “видимим”.
Так само відбувається усвідомлення: ми можемо не зосереджуватися ні на чому, можемо ловити окремі переживання або свідомо фокусуватися на одному з них, роблячи його чітким і доступним.
Самосвідомість
Самосвідомість — це здатність розуміти, що наші думки, емоції й переживання належать нам. Людина усвідомлює себе як ту, що сприймає, обирає і діє. Це внутрішнє відчуття “це я думаю”, “це я відчуваю”, “це зі мною відбувається”.
Самосвідомість формує відчуття ідентичності — цілісне уявлення про себе, яке зберігається попри зміни в настрої, віці чи життєвих обставинах. Вона дає змогу відокремлювати себе від навколишнього світу, помічати власну реакцію (responce) на вплив середовища, оцінювати свої стани, розмірковувати про мотиви поведінки, робити висновки про власні прояви.
Самосвідомість дозволяє не лише переживати досвід, а й аналізувати його — ніби спостерігати за собою збоку.
Практикуємо усвідомленість
Усвідомленість не є нашим звичним станом. У повсякденному житті ми часто діємо на основі звичок, усталених реакцій та шаблонів мислення. Це природно: психіка економить зусилля й переводить знайомі дії в автоматичний режим.
Тим часом усвідомленість потребує зусиль та практики!
І ця навичка особливо важлива для людей, що переживають психологічний дискомфорту чи перебувають у складних життєвих обставинах.
Вміння перебувати в моменті, помічати свої думки, почуття, тілесні прояви тощо, не лише дають можливість регулювати свій емоційний стан, контролювати імпульсивність чи реактивність дій, але й вибирати своє ставлення чи поведінку.
Крім того, усвідомлений стан допомагає «не проскакувати» повз цілі періоди свого життя, дозволяє бути присутнім в тому, що відбувається.
Вправа на усвідомлення
1. Усвідом думки
Зверни увагу на те, що відбувається в розумі. Спробуй спостерігати за своїми думками, ніби з певної відстані. Поміть, як вони виникають, як звучать? Чи вдається залишатись спостерігачем або думка уносить тебе за собою?
2. Усвідом емоційний стан
Спробуй визначити та назвати емоцію, що присутня зараз.
Мета — не змінити стан, а побачити його.
3. Усвідом тілесні відчуття
Переведи увагу на тіло.
Що ти відчуваєш? Напруження чи розслаблення?
Спостерігай за диханням, виразом обличчя.
Відчуй положення тіла: стоп, спини, рук.
Це спосіб побачити, що свідомість має тілесний вимір.
4. Усвідом сенсорні переживання
Поміти те, що сприймають твої органи чуття:
звуки, світло, запахи, температуру, фактуру речей, до яких торкаєшся.
Це те, як світ “відкривається” тобі в моменті.
Свідомість займає центральне місце в дослідженнях мозку, психіки та людського досвіду. До неї звертаються нейронауки, психологія, філософія й інші галузі знання, кожна пропонуючи власні пояснення. Водночас, попри різноманіття підходів і теорій, свідомість і далі залишається явищем, яке не має остаточного визначення.
Свідомість супроводжує нас у кожній миті життя, проте її глибинна природа й досі є однією з найбільших таємниць життя.
