ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ
Для кращого розуміння природи розладів особистості варто спершу окреслити поняття «особистість». Особистість – це соціальна характеристика людини, якої вона набуває у певному соціокультурному середовищі внаслідок спілкування та взаємодії з іншими. Якщо індивідом, біологічною особиною, людина народжується, то особистістю вона стає. Окрім того, особистість – це багатовимірна система психічних властивостей та індивідуальних психологічних якостей, що обумовлюють своєрідність окремої людини як носія свідомості та визначають типові для неї шаблони поведінки.
ПРИРОДА РОЗЛАДІВ ОСОБИСТОСТІ
Розлад особистості — давнє поняття, пов’язане із такими стигматизуючими ярликами, як холерик, меланхолік, істеричка, невротик, лібідозні типи, невротичні стилі, психопатії та багато інших. Сучасна міжнародна система класифікації формальних розладів (МКХ-11) лише підвищила інтерес до розладів особистості.
Згідно міжнародних класифікаторів захворювань МКХ та DSM розлади особистості – це значущі порушення у конституції характеру (сукупності характерологічних рис) та поведінкових проявах індивіда, що зазвичай не є безпосередніми наслідками соматичного захворювання, травми головного мозку або інших психічних розладів, але охоплюючи основні сфери діяльності психіки, супроводжуються особистісною та соціальною дезінтеграцією.
Переважно виникають розлади особистості та стають помітними ще у дитячо-підлітковому віці та не зникають у періоді дорослості. Таким людям притаманна дисгармонія емоційно-вольових якостей особистості при збереженому інтелекті.
Вважається, що патологічна конституція особистості виникає через вроджену або рано набуту неповноцінність нервової системи (спадковість, асфіксія плоду, перенесені інфекції та травми тощо), а також несприятливий вплив соціального середовища (виховання у неповній чи дисгармонійній сім’ї, алкоголізм батьків, дитячі психотравми різної етіології тощо).
ОСНОВНІ ВИДИ РОЗЛАДІВ ОСОБИСТОСТІ (ЗА МКХ-10):
Параноїдний розлад особистості – такі люди схильні до генерування та застрягання у надцінних ідеях, мають односторонні, сплощені, але стійкі емоційні переживання, які витісняють раціональну складову з мисленнєвої та поведінкової активності.
Їх можна охарактеризувати як недовірливих, необґрунтовано підозріливих, із завищеною самооцінкою та почуттям власної гідності. Світогляд та коло інтересів в параноїдних осіб звужені, негнучкі, судження та умовиводи категоричні і водночас наївно-фантасмагоричні.
Шизоїдний розлад особистості характеризується замкнутістю, некомунікабельністю, ригідністю, контакти таких людей з іншими формалізовані, без прив’язаності, проявів емпатії чи просоціальності. Коло спілкування таких осіб надзвичайно вузьке та формується згідно інтересів та потреб людини з цим розладом і потрапити туди не легко.
Показовою є парадоксальність, недбалість зовнішнього вигляду особи з шизоїдним розладом, що проявляється як у стилі одягу, виборі зачіски, так і неприродності, роботизованості або незграбності рухів, міміки, проксеміки. Шизоїди справляють враження диваків, ексцентриків не лише через свій зовнішній вигляд, а й відірваність від буденних справ членів своєї сімї, колег чи однокласників. Часто мають специфічні музичні, творчі чи наукові вподобання.
Дисоціальний розлад особистості (антисоціальний розлад, соціопатія) – поведінка таких осіб заперечує та порушує загальноприйняті соціальні правила, норми та цінності, оскільки вони не здатні до співпереживання, ідентифікації себе з іншою людиною, докорів сумління чи розкаяння. Моральний розвиток соціопатів знаходиться на передконвенційному рівні. Вони запальні, егоцентричні та жорстокі, несхильні до саморефлексії, критичної оцінки своїх вчинків, натомість знаходять виправдання своїх неправомірних дій у поведінці чи словах інших людей.
Емоційно-нестійкий розлад особистості (межовий розлад особистості) має такі характерні ознаки: виражена мінливість настрою («від любові до ненависті»), непослідовність у самоусвідомленні, міжособистісних стосунках та виконанні навчальних або професійних обов’язків; імпульсивність та дратівливість, повторюване почуття нудьги, розчарування або спустошеності. Помітними є труднощі у самоменеджменті, плануванні та досягненні довгострокових цілей. Простежується тенденція або до самоушкоджуючої поведінки, або до різних форм агресії щодо інших людей.
Істеричний (гістріонний) розлад особистості – поведінка таких осіб розрахована на справляння враження та привертання уваги, театралізована, нерідко сексуалізована. Вони полюбляють яскравий, незвичайний зовнішній вигляд, що вирізнятиме їх із «сірого натовпу». Схильні до самопіару, фантазування, перебільшення своїх емоцій, значення власних вчинків та досягнень. Патологічно прагнуть визнання та емоційної підтримки зі сторони інших людей, не здатні до систематичного виконання роботи (особливо монотонної), переживання глибоких почуттів, неуважні до психологічних та інших потреб оточуючих.
Обсесивно-компульсивний (ананкастний) розлад особистості проявляється у невиправданому перфекціонізмі, тривожності, схильності до сумнівів, занепокоєнні правилами, деталями та порядком, педантичності та обережності, зосередженості на результатах своєї діяльності без здатності отримувати задоволення від самого її процесу, підвищеним контролем за собою та іншими. Мислять люди з ОКРО категоріями поляризованими категоріями «чорне-біле», що часто призводить до непорозумінь у міжособистісних стосунках. Зазвичай вони є песимістами, хоча можуть вважати себе «реалістами», тому схильні до депресій та самогубств.
Тривожний розлад особистості характеризується схильністю до тривожних передчуттів, катастрофізації подій чи ситуацій, незмінному знаходженні причини для власного занепокоєння. Такі особи схильні до панічних атак, завжди обдумують найгірші сценарії розвитку подій у їхньому житті чи житті значущих для них людей, можуть ухилятися від нових знайомств, місць, виконання нових для себе професійних обов’язків, публічних виступів через страх критики, насмішки або ігнору.
Залежний розлад особистості – люди, що потерпають від цього розладу оцінюють себе як безпомічних, неповноцінних без допомоги інших, не є життєстійкими. Вони не здатні до автономності та самостійності у поглядах, здійсненні важливих виборів, прийнятті рішень та виконанні різного роду завдань. Тому такі особи патологічно шукають схвалення і підтримки від інших, є конформістами, які прагнуть перекласти відповідальність на інших за прийняття важливих рішень та зміни у своєму житті.
ПОШИРЕНІСТЬ РОЗЛАДІВ ОСОБИСТОСТІ
Довгий час у клініцистів складалося враження, що розлади особистості є поширеними серед клінічних груп населення, які шукають вирішення психологічних проблем. Це було підтверджено в дослідженні пацієнтів, яких лікували амбулаторно: більше 80% з них мали розлад особистості. Пацієнти зазвичай шукали лікування від депресії та тривоги, але структуровані клінічні інтерв’ю показали, що вони майже завжди разом із тим, мали розлад особистості.
Більшість досліджень поширеності розладів особистості серед звичайного населення далеко не репрезентативні. Майже всі вони були проведені в США. Незважаючи на це, дослідження показали однакову поширеність будь-якого розладу особистості: від 7,3% до 15,7%, із середнім рівнем 10,3%. Таким чином, точкова (в одному часовому моменті) поширеність розладів особистості становить 10%, проте виявлено, що впродовж життя близько 30–40% населення демонструють ознаки якогось із розладів особистості. Генетичні чинники визначають 40–50% варіацій у розвитку розладів особистості.
РОЗЛАД ОСОБИСТОСТІ – НА ВСЕ ЖИТТЯ?
Донедавна вважалося, що розлади особистості починаються рано і є хронічними, такими, що тривають протягом усього життя, однак останні опубліковані дослідження ставлять це припущення під сумнів. Відтак, дослідження Ферро, Кляйна, Шварца, Каша та Лідера та ін. і неопубліковані дані з Норвегії показують, що розлади особистості можуть минати із часом. Було виявлено, що через 2 роки після діагностування лише 50% осіб із початковим розладом особистості все ще мають це розлад. Відсоток становить 35–40% після 4 років, 25% після 6 років, 15% після 10 років і 10% після 25 років. Попри це без психотерапії люди з виявленим розладом особистості зазвичай важче даватимуть собі раду зі стресами та життєвими викликами, аніж середній представник суспільства.
Тенденція протягом життя щодо набуття імпульсивних розладів (антисоціальних, театральних, межових) у середньому знижується, тоді як тенденція до замкнутого, контрольованого афектом розладу (шизоїдний, параноїчний, обсесивно-компульсивний) – зростає.
ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА Психологічна робота із особами з розладами особистості спершу вимагає ретельної психодіагностики для класифікування його форми, від чого у подальшому залежатиме зміст та методи психотерапевтичної інтервенції. Індивідуальна психотерапія здатна позитивно вплинути на якість життя тих, хто потерпає від розладів, а також їхнього оточення.
