Історія великого відкриття та такого ж великого закриття. Як дізналися і чому зараз практично всі психоделіки заборонені?
У 1938 році Альберт Хофман, який працював на одній із швейцарських хімічних фірм, ненароком відкрив лізергінову кислоту, тобто ЛСД. Він взагалі не планував винаходити психоделики, і спочатку просто шукав речовину, яка діятиме на інші функції організму. В нього не виходило те, що він хотів.
І тільки потім, через 5 років після створення цієї формули, сталася подія, що перевернула світ. Він ненароком капнув розчином собі на руку. А, треба сказати, що лізергінова кислота має дуже високий рівень проникнення, і вона вбирається через шкіру в кров.
Спершу він не звернув увагу на цей інцидент, але дорогою додому помітив щось незвичайне. Світ виявився зовсім не тим, що ми звикли бачити. Спершу він не зрозумів, що відбувається, а потім зіставив факти і почав досліджувати властивості ЛСД вже щодо впливу на психічний стан.
Тоді і було винайдено і вжито слово психоделики. Тому що в перекладі це слово означає “те, що змінюює психіку, змінює душу”.
Псилоцибін
Рівно через 20 років після відкриття ЛСД той же Хоффман з’їздив до Мексики, де зустрівся з шаманкою Марія Сабіна, яка провела для нього психоделічний трип, використовуючи псилоцибінові гриби.
Досвід справив на Хоффмана дуже велике враження і в 1958 році виділив з грибів активну діючу речовину, яка впливала на психіку. То справді був псилоцибин.
Фірма, на яку він працював, теж перебуваючи під враженням, після того почала розсилати всім зацікавленим ЛСД та псилоцибін.
Цей період, ці 20 років, були золотим віком психоделиків. Тобто дуже багато людей використовували їх як для рекреаційних цілей, так і для досліджень. У ті часи ЛСД рекомендувалося для лікування ран та різних психічних розладів.
Психоделіки і Тімоті Лірі
Також разом із рештою одержав посилку з ЛСД та псилоцибіном професор, психолог Тімоті Лірі.
Він так надихнувся діями цих препаратів, що став просто адептом психоделиків і почав просувати їх у маси.
Він пропонував лікування за допомогою ЛСД та псилоцибіну і говорив, що це мало не панацея. Його слоганом було: Увімкнися. Налаштуйся. Вийди.
Багато хто це зрозумів як «Накурися і відключися», але сам Лірі пояснював це як «Увійди в змінений стан свідомості, об’єднайся з усім світом (бо психоделики дають відчуття причетності до всього світу), налаштуй свій мозок, душу і серце на хвилю світу і залиш позаду всі умовності цивілізації”.
То він це сам пояснював. Цей слоган став девізом покоління “дітей квітів”.
Хіпі і психоделіки
Якщо я вас зараз попрошу назвати слова чи поняття, з якими у вас асоціюються хіпі, я думаю, що практично першими ви назвете марихуану і ЛСД.
Ну а потім вже довге волосся, асоціальна поведінка і таке інше. Знаєте, чому виникла така асоціація?
В Америці тоді був президентом Ніксон, і, відповідно, його адміністрація. То був час, коли Америка розв’язала війну у В’єтнамі. Уряд Америки мав на меті перемогти. Війна стояла першому місці. А ці неприємні хіпі псували всю картину.
Опозиційний рух хіпі наростав по всій Америці, і все менше людей хотіло йти на війну та вбивати когось незрозуміло за що.
У цьому антивоєнному русі взяв участь Тімоті Лірі. Він виявив (і потім це було підтверджено хіпі та пізнішими дослідженнями), що люди, які навіть одноразово приймали психоделики, – псилоцибін та ЛСД – не хочуть підкорятися дурним наказам.
І тим більше йти вбивати, когось без причини. І хіпі були локомотивами цього руху проти війни. Що зробив уряд Америки? Вони не могли заборонити протести, тому що це було легально, вони не могли заборонити хіпі, бо вони не робили нічого поганого.
Тоді уряд почав проводити хитру акцію у всіх ЗМІ, з метою створити у суспільства асоціацію хіпі з наркотиками. Адміністрація Ніксона почала демонізувати психоделики, не хіпі.
Таким чином вони поєднали в умах звичайних людей жахливі наркотики – ЛСД, псилоцибін, марихуану – з протестним рухом хіпі. І для пересічного обивателя все, що роблять ці хіпі – це обкурилися і несуть будь-яку маячню.
Завдяки цьому алгоритму (хіпі = наркотики) антивоєнний рух став меньш небезпечним для агресівної політики Ніксона.
Таке підтасовування фактів проводилося не тільки з хіпі та психоделіками. Тоді багато наркотиків потрапили в опалу з політичних міркувань. У той час буйно цвів расизм і чорношкірих людей не дуже пускали у вищі верстви суспільства і взагалі до якихось благ.
Расистський контекст
Щоб зробити це красиво і не говорити про расизм відкрито, уряд Америки пішов тим же шляхом, яким працювали з хіпі.
Оскільки темношкірі традиційно використовували листя коки та різні стимулюючі речовини, тогочасний уряд США знову поставив знак рівності між чорними та психоделіками чи легкими наркотиками.
А потім демонізували ці наркотики і сказал: дивіться, чорні жують листя коки! Чорні – наркомани!
Вони прийдуть, і пограбують вас, і вб’ють ваших дітей. Загалом, як Росія просувала ідею про те, що “євреї споюють росіян”, так само уряд Америки маргіналізував певні верстви населення шляхом демонізації наркотиків.
Об’єктивно про психоактивні речовини
Кілька років тому Всесвітня комісія з наркотиків написала звіт, в якому розташувала психоактивні речовини залежно від шкоди, яку вони приносять як індивіду, який їх приймає, так і соціуму
Що там на першому місці? Алкоголь. І знаєте де гриби? На останньому місці.
Ви, напевно, чули про випадки передозування алкоголю. Тобто, якщо випити відразу ящик горілки, то швидше за все опинишся в реанімації з печінкою, що відмовила. І, якщо тебе встигнуть врятувати, то ти просто житимеш із цирозом. Але ризик, що не встигнуть, дуже великий.
У псилоцибінових грибів летальної дози взагалі немає. Люди намагалися знайти цю летальну дозу і провели випробування на собі. Якщо в середньому для психоделического тріпу використовується від 2 до 10 гр., то експериментатор з’їв 150 гр.
Можете собі уявити цю величезну дозу? Експірієнс у випробувача був той ще! Але людина не померла. Таким чином було з’ясовано, що для псилоцибінових грибів немає летальної дози.
У алкоголю вона є, у героїну вона є, у більшості речовин вона є, у ЛСД та грибів летальної дози немає. Єдине що, гриби можуть дуже сильно перевантажити нервову систему.
Тобто з усіх найбільш поширених психоактивних речовин псилоцибінові гриби найменш небезпечні. Але через політичні впливи уряд Сполучених Штатів у 61 році почав наполягати на тому, щоб ООН заборонила використання психоделиків.
Причому комітет ООН із наркотиків мав експертів у ВООЗ. І мав користуватися їхніми рекомендаціями. Ці експерти досліджували психоделики і сказали, що ті мають перспективу для лікування. І, в принципі, не є небезпечними.
Що зробила ООН? Вони сказали: “Ммм… Як цікаво. А давайте їх заборонимо взагалі і для використання, і для дослідження, і для медичних цілей. Бо якщо ми заборонимо корисне, для нас буде мінімум шкоди, а якщо ми дозволимо те, що потім може якось зашкодити, то нас заклюють”.
І вони заборонили.
Заборона психоделіків
У 1961 році психоделики позначені в заборонних списках ООН як набагато небезпечніші речовини, ніж опіоїди (героїн).
З кожним роком у ці списки вносилися нові і нові речовини, тому що людство не може жити без психоактивних речовин, людям необхідний якийсь паралельний досвід для того, щоб почуватися людьми.
І вони будуть використовувати речовини або якісь практики, які змінюють свідомість. Тож, якщо у 61 році у цих списках було 50 речовин, то до 88 року там було майже 300 речовин.
Щоби не морочитися дослідженнями нових речовин, ООН встановила заборонні закони за принципом подібності. Якщо нова речовина має якісь властивості того, що вже заборонено, цю речовину забороняють.
Основні речовини, на які орієнтувалися під час заборон, тобто, на що може бути схоже, це канабіс. ЛСД та опіоїди.
І все інше, якщо воно було схоже за дією з якоюсь із цих речовин, зазнавало негайної заборони.
Приклад кратома
Хорошим прикладом може бути речовина кратом. Це листя африканського дерева. В Африці робітники жують це листя, тому що це хороший стимулятор. Також кратом дуже добрий при депресіях і як аналгетик.
Багато людей з хронічними болями, особливо при термінальних стадіях раку, використовували кратом для того, щоб злізти з опіоїдів. Тобто кратом не викликає залежності. І що ж робить комісія з наркотиків?
Кратом знеболює як морфін і стимулює як морфін, значить це морфін. І заборонили. На щастя, не у всіх країнах.
Європейське регулювання
Особливо затято просувають усі заборони скандинавські країни. І підштовхують інших до заборони також. Ось, наприклад, псилоцибін. Так сталося, що Норвегія, Данія, Швеція заборонили у себе псилоцибін.
Але їм було складно контролювати потік псилоцибінових грибів із Голландії, і вони натиснули на уряд Нідерландів і там також заборонили “чарівні” гриби. Я знаю, що багато хто з вас зараз здивувався.
Так ось, 2013 року в Нідерландах заборонили самі гриби. Але, оскільки дуже поспішали заборонити, не врахували, що гриби мають не тільки тіло (тобто те, що над землею) але й те, що під землею – міцелій і склероцій.
Склероцій – це клубки міцелію, схожі на коренеплоди, які мають ті ж властивості, що і тіло гриба, але знаходиться під землею. І тому зараз у Нідерландах ви можете купити тільки ось ці так звані “трюфелі”.
Міжнародні критерії регулювання
Спочатку, коли складалися списки і приймалися конвенції, комісії з наркотиків намагалися керуватися шкодою, яку завдають речовини користувачеві та суспільству, і наскільки сильна і швидко вони можуть викликати залежність.
Але у цих списках ви ніде не знайдете ні алкоголь, ні тютюн.
Наприкінці 20 століття експерти з ВООЗ порушили питання про те, що, власне, треба було б по-чесному все це робити і давайте розглянемо алкоголь теж.
Тобто якщо ми забороняємо шкідливі речовини, які викликають залежність, то алкоголь та тютюн просто на поверхні. Але комісія з наркотиків сказала, що паління тютюну та пиття алкоголю входить у традиції та культуру європейських народів.
І ось тут ми приходимо в глухий кут, оскільки психоделики – це традиція та культура інших народів.
Але через тиск ООН ці речовини були заборонені повсюдно. Зараз, наприклад, псилоцибін легальний лише у 2 країнах – Нідерландах та на Ямайці. І в Америці в одному штаті псилоцибінві гриби дозволені лише для медичних досліджень.
У всіх інших країнах, якщо вас зупинить поліцейський і знайде у вас псилоцибіновий гриб, вас заарештують.
Тому, давайте будемо чесними, розподіл на легальні та нелегальні речовини з міжнародної класифікації – це не результат медичних чи наукових досліджень. Це результат історико-культурного та політичного домінування.
Психоделіки та ЗМІ
У 2009 році голова британського агентства, відповідального за консультування уряду з питань наркотиків, написав статтю, яка, до речі, коштувала йому роботи.
Він поставив під сумнів висновки комісії ООН, написавши наступне: “Суперечки про наркотики ведуться без згадування інших причин шкоди, яку зазнає суспільство, що дає наркотикам інший, більш тривожний статус”.
Він порівняв ризики вживання екстазі із ризиками верхової їзди. Верхова їзда популярна у Великій Британії і дуже багато людей травмується та гинуть під час катання. Це дуже небезпечне заняття.
Але чому ми не забороняємо рекреаційну верхову їзду? Чому ми не розглядаємо це як небезпеку? І чому ми говоримо про екстазі як про страшний наркотик?
У тій же статті він порівняв кількість смертей від екстазі з числом смертей передозування парацетамолу. Він зазначив, що у ЗМІ є дуже груба диспропорція у висвітленні смертей від екстазі та від парацетамолу та амфетаміну.
“Ймовірність того, що газета повідомить про смерть від парацетамолу – одна на 250 смертей. Для діазепаму пропорція була одна до 50. Для амфетаміну – одна до трьох. А для екстазі повідомлялося про кожну пов’язану з ним смерть.
Тобто, якщо ви побачили в газеті повідомлення про одну смерть від парацетамолу і одну смерть від екстазі, значить насправді померло 250 людей від парацетамолу і одна людина померла від екстазі (передозування або смерть, пов’язана з вживанням екстазі).
Тож, коли ми читаємо ЗМІ, складається враження, що екстазі та психоделики це дуже, дуже страшно. А парацетамол, який можна купити без рецепта скрізь, доволі безпечний.
Підсумки
Я не намагаюся сказати, що наркотики це класно і що психоделики повинні бути у кожної домогосподарки на кухні поряд із сіллю та цукром. Ні. Все має свої розумні межі.
У психоделиків є свої плюси та мінуси. І про це ми поговоримо з вами у наступній статті.
