Марні очікування, розчарування, розпач, безвихідь – все це фрустрація.
Розглянути тему явища фрустрації мене спонукала ситуація, свідком якої я стала нещодавно. Знайома попросила мене відвідати разом з нею консультацію дитячого невролога, адже я натякнула їй про можливі вади розвитку її дитини.
Лікар підтвердив мою гіпотезу, але для повного висновку необхідно було звернутись до інших спеціалістів. Прояв фрустрації в молодої мами носив епізодичний характер з конструктивним фіналом.
Пройшовши швидко всі стадії даного психологічного стану, вже ввечері цього дня вона з дитиною відвідала дитячого психолога та логопеда і підписала Угоду на проходження необхідної корекційної програми.
Фрустрацією називають цілком знайоме всім відчуття незадоволеності при неможливості досягнення мети, задоволення актуальної потреби. Це емоційний стан, що виявляється відразу декількома емоціями: від гніву і злості до печалі і тривоги, провини, досади.
Головна небезпека стану фрустрації – деструктивна поведінка (відхід від реальності, шкідливі звички і залежності, асоціальна поведінка).
Дослівно фрустрація перекладається як «обман, помилкове очікування». Це негативний стан, викликаний неможливістю задоволення актуальних потреб. Переживання і поводження людини визначено і викликано труднощами, які він не може подолати на шляху до мети або в процесі вирішення завдань.
Прояви фрустрації носять індивідуальний характер. У число найпопулярніших реакцій входять:
- розчарування,
- образа,
- досада,
- роздратування,
- обурення,
- відчай.
Стан фрустрації негативно впливає на життєдіяльність організму, поступово підточує його сили, послаблює нервову систему. Усунення фруструючих обставин зазвичай знімає нервову напругу.
Фрустрована ж особистість буває неприємна в спілкуванні, вона реагує на те, що відбувається в рамках свого фисфункціонального стереотипу емоційної поведінки – некомунікабельності, енергетичноінформаційного перевантаження.
Фрустрованість зазвичай виражається жорсткою експресією, схильністю зривати зло на партнерах, грубістю, недоброзичливістю.
Найпомітнішими проявами поведінки людини в стані фрустрації є також апатія, агресія, регресія (поведінка, яка наближена до заохочення мінімальних людських потреб) та стереотипів (порушення власної працездатності і наслідування чиїхось дій).
Проте на відміну від розчарування, фрустраційна поведінка не пригнічує людину до стану безсилля. Вона дозволяє і далі боротися за конкретну ідею чи поставлену мету.
Фрустрацію характеризують за її силою впливу, яка напряму залежить від того, наскільки важливий поставлений результат і як близько людина знаходиться від нього.
Сильна за своїм ступенем фрустрація сприяє порушенню діяльності людини, зникає її результативність. Чинники цього стану призводять і до виникнення агресії, як наслідку емоційного виснаження. Цей стан може спрямовуватися на всіх навколишніх осіб і зокрема й на себе.
Депресія може стати ще одним наслідком фрустрації за умови, що направленій на конкретну мету поведінці людини починають перешкоджати різні зовнішні чинники. Фрустратори також можуть привести людину від одної дії до іншої, яка здається їй легшою або доступнішою, але насправді не є такою. Така зміна діяльності стає приводом до втрати наполегливості та цілеспрямованості.
Одним з найгірших наслідків впливу фрустрації на людину є зміна її характеру. Змінюються орієнтири та поставлені цілі.
Фрустраційні ситуації
Ситуації, що викликають стан фрустрації, називають фрустраційними. Перешкоди, що ускладнюють досягнення мети і викликають стан фрустрації, називають фрустраторами або фрустраційними впливами.
Ефект, який відчуває особистість, намагаючись адаптуватися до фрустраційних умов, прийнято називати фрустраційною напругою.
Чим вище напруженість, тим сильніше активізуються функції нейрогуморальної системи. Таким чином, чим більше напруга (особистості складно адаптуватися), тим на більших потужностях працюють психофізіологічні резерви організму. Він поступово виснажується.
Аналізуючи явище фрустрації, дослідники перш за все акцентують увагу на деструктивних впливах зазначеного феномену, але варто висвітлити і його конструктивні сторони.
На думку науковців Д. Креча, Р. Кратчфілда та Н. Лівсона, які вважають, що фрустрація виникає як конфлікт унаслідок протиріч між особистими бажаннями та встановленими суспільством нормами та законами, вбачають у напрузі, яка викликана зазначеним феноменом, спонукання до досягнення мети, що фокусує увагу індивіда на конкретний мотив.
Несуттєві та відволікаючі моменти у світосприйнятті суб’єкта відходять на другий план. У результаті такої концентрації посилюється привабливість ще не досягнутої мети. Перераховані вище дії ведуть до спроб досягти мети шляхом інтенсифікації зусиль.
Всім знайома ситуація, коли виклик з боку людей чи життя, який є перепоною на нашому шляху до досягнення мети, стає поштовхом до більш активних дій у цьому напрямку. Дійсно, лише за умов обструкцій сила мотиву досягає свого максимуму.
Така інтенсифікація зусиль призводить до мобілізації усіх резервів організму людини та високої вмотивованості, поєднаної з бажанням довести собі та іншим свою спроможність досягнути бажаного результату, який за таких умов обов’язково здійсниться.
Якщо шляхи виходу із ситуації фрустрації є непродуктивними і не дають бажаного результату, напруга поступово зростає та посилюється. У результаті вона досягає такого рівня, за яким конструктивний вихід із скрутного становища стає неможливим.
Поясненнями такого стану деструкції є декілька причин. По-перше, рівень мобілізації енергії може перевищити ліміт, необхідний для вирішення задачі.
По-друге, напруга може призвести до когнітивної обмеженості: людина настільки зосереджує увагу на обструкціях до здійснення мети, що не помічає альтернативних шляхів досягнення або хвилюється, впадає в паніку, втрачає самоконтроль.
Толерантність до фрустрації
Існує певна порогова величина рівня напруги, перевищення якої веде до якісно нових впливів на поведінку. Можна назвати цю величину толерантністю до фрустрації. Людина може переживати фрустрацію, не виявляючи проявів дезорганізації поведінки та може продовжувати свої зусилля, спрямовані на досягнення мети, шукати нові шляхи, альтернативи для її реалізації.
Але під час зростання напруги вона може вийти із духовної рівноваги та втратити конструктивний підхід і буде не спроможна владнати проблемну ситуацію. У такому випадку говорять, що відбулось перевищення індивідуального рівня толерантності до фрустрації.
Толерантність, як і фрустрація, є змінною величиною. Різні люди можуть витримувати один і той самий рівень напруги по-різному, така витривалість багато в чому залежить від попереднього досвіду, а також від здатності передбачати найближче майбутнє.
Таким чином, одна категорія людей має стійкість до фрустрації, що визначає їх спроможність долати фрустрації та її наслідки з мінімальною деструктивністю для себе та оточуючих. В той же час, інші особистості гостро реагують на фрустрацію, що викликає в них надмірну агресію, гнів, лють на фрустратор.
Реакції на фрустрацію
Такі реакції на фрустрацію можна класифікувати на дві категорії: прості та специфічні.
Прості реакції передбачають:
1) Удосконалення зусиль. Люди, переживаючи фрустрацію, займаються самоспостереженням (інтроспекцією), та для подолання перешкод збільшують свої зусилля або удосконалюють модель своєї поведінки у фруструючій ситуації.
2) Адаптування компромісних засобів. Повторення невдачі в певному напрямку може стимулювати особистість змінити напрям своїх зусиль.
3) Поступливість. Особистість поступається та приймає свою поразку з метою уникнення відчуття фрустрованості.
4) Уникнення. Людина вчиться уникати ситуації, що можуть спричинити фрустрацію.
Специфічні реакції передбачають емоційне напруження та агресивні дії:
1) Зовнішня агресія може бути спрямована на людину, яка викликала фрустрацію або на замінник фрустратора.
2) Внутрішня агресія це агресія, що спрямована на самого себе. Замість того, щоб випустити свою агресію, атакуючи інших людей, людина виміщає злість на самій собі. Подолання фрустрації залежить від її природи, інтенсивності, характеру реакції особистості на неї та рівня розвитку фрустраційної толерантності.
Підсумки
Отже, феномен «фрустрація» має свої деструктивні та конструктивні особливості. Усвідомлення специфічних особливостей й причин виникнення фрустрації детермінує шляхи її подолання й стимулюють когнітивний потенціал особистості, загартовують волю, підвищують емоційну стійкість і тим самим продуктивно впливають на емоційно-вольову сферу.
