Етичний кодекс психотерапевта

Етичний кодекс психотерапевта

1.Загальні засади професійної етики. Нормативні документи

2.Етичний кодекс УСП. Порівняння Кодексів чотирьох асоціацій.

2.1.Спільні пункти для всіх

2.2.Відмінності в Етичних кодексах різних асоціацій.

3.Допустимі та недопустимі порушення

4.Відповідальність психолога в разі порушення Кодексу. На що може розраховувати клієнт?

Вступ

На перший погляд може здатися, що професія психолога доволі безтурботна: отримав диплом і йди собі спілкуйся з людьми та заробляй гроші. Хто там знає, що відбувається за закритими дверима психотерапевта? Далекі від психології люди можуть вважати, що психолог – сам собі хазяїн і його діяльність ніхто не контролює, але це зовсім не так.

Робота психолога регулюється чітко визначеними правилами, нормами та обмеженнями. Власне, це і визначає ключову відмінність професійного психолога від інших спеціалістів допомагаючих професій. Наприклад, психолог не може нав’язувати клієнту своє суб’єктивне бачення чи переконувати у власних релігійних чи політичних поглядах. Вся психотерапевтична робота вибудовується таким чином, щоб клієнту було максимально комфортно проходити свій унікальний шлях змін. Фактично, психолог здійснює певні маніпуляції на благо клієнта. І тут не варто боятися слова «маніпуляція», оскільки всі дії психолога спрямовані лише на допомогу людині. Однак іноді клієнта доводиться виводити зі звичного застиглого стану і зробити це психологічним «погладжуванням» не завжди можливо. Тоді в хід вступають такі прийоми як відкриті та приховані техніки, конфронтація, робота з опором – простіше кажучи, «погладжування проти шерсті». Але щоб ці «погладжування» були в міру і не нашкодили клієнту, було створено Етичний кодекс.

Крім того, психолог працює в першу чергу не техніками, а своєю особистістю. Терапевтичні стосунки передбачають душевну близькість двох людей, і це чи не найглибший рівень людських стосунків. За рахунок того, що клієнт і терапевт попередньо не знайомі, – немає тих обмежень, які є в побутовому чи робочому спілкуванні. Немає упереджень, бо клієнт і терапевт не зростали в одному середовищі. Немає звичних для родинних зв’язків очікувань та відповідальності. Терапевт створює для клієнта благотворне поле для зростання, а клієнт в свою чергу може бути самим собою. Для деяких людей терапія – це місце, де вони вперше можуть відчути себе справжніми, без упереджень і оцінок зі сторони. І так як психолог – це теж жива людина з власним сприйняттям, відчуттями та емоціями, повинна бути єдина норма того, що в роботі є прийнятним, а що за межею.

Створити для людини простір для зростання та змін, вільний від власного досвіду та спокуси дати пораду – це надзвичайно складно. Тому для того, щоб цю складну роботу психологу виконувати було легше, було створено документи, які регулюють морально-етичні аспекти психотерапії.

1.Загальні засади професійної етики. Нормативні документи.

Почнімо із законів. На жаль, в Україні діяльність психологів та психотерапевтів не регульована як слід. По-перше, в Україні немає ліцензування, і це означає, що держава не має правових механізмів для втручання в діяльність психологів. Простіше кажучи, якщо для вчителів чи медичних працівників є певні професійні квоти (визначена кількість годин підвищення кваліфікації на рік, налагоджена перевірка діяльності та передбачені механізми санкцій у випадку порушень), то у психологів таких критерій немає, або вони надто слабкі, щоб працювати на практиці.

Фактично, в нашій державі психологом може вважатися людина з закінченою вищою освітою психолога на рівні бакалавра. Інша справа – це власні відчуття психолога-початківця, які частіше за все супроводжуються невпевненістю, бо 4-5 років навчання в університеті не можуть дати тих знань і навичок, які необхідні для повноцінної практичної роботи. Тож далі в українського психолога починаються скитання, де би можна було довчитися, набратися досвіду і т.д. І держава цьому і не сприяє, і не заважає.

 Для порівняння і виділення контрасту можемо взяти США, де запроваджена практика ліцензування: психологом чи психотерапевтом може працювати науковець зі ступенем не нижче доктора філософії (PhD) або доктора психології (PsyD). Але після отримання наукового ступеня, майбутній спеціаліст повинен пропрацювати не менше року асистентом професора, здати іспит для отримання ліцензії і лише тоді під наглядом супервізора він може проводити власну практику.

Щодо поширеного питання – чому американські психологи можуть призначати ліки – тут все доволі прозаїчно: після отримання докторського ступеня, психолог може додатково пройти навчання по психофармакології, здати іспит та отримати ще одну ліцензію (дозвіл на призначення ліків) і після двох років роботи під керівництвом психіатра, може самостійно призначати фармакологічну терапію.

Загалом, щоб стати психологом у США, потрібно приблизно 8-10 років – це визначено державою. Додатковий плюс ліцензування полягає в тому, що клієнту не лише простіше вибрати собі спеціаліста (без ризику нарватись на шарлатана з двомісячними курсами), але й є можливість оплатити його послуги за рахунок медичної страховки.

Щодо правової регуляції діяльності психологів в Україні, – деякі позитивні зміни в цьому напрямку все ж є. Зокрема, наказ МОН №2118 від 13.12.2023 «Про організацію надання психосоціальної допомоги населенню», в якому визначені:
1) Порядок надання психосоціальної допомоги та психосоціальних послуг щодо питань психічного здоров’я, у тому числі щодо запобігання суїциду і психосоціального компоненту реабілітації ветеранів війни та інших груп населення;

2) Перелік психосоціальних послуг з надання психосоціальної допомоги;

3) Перелік валідних методів психологічної діагностики, які можуть використовуватися для проведення психологічної діагностики та оцінки якості психологічної допомоги;

4) Перелік методів психотерапії з доведеною ефективністю.

Важливо також згадати Закон України «Про психіатричну допомогу» та ЗУ «Про соціальні послуги», оскільки ці послуги та професії вважаються суміжними до професії психолога і мають схожі етичні компоненти, зокрема конфіденційність, дотримання прав клієнта та надання йому об’єктивної і правдивої інформації.

Однак, норм, визначених в цих документах, не достатньо для повноцінного регулювання практичної діяльності психолога та вирішення спірних питань. Тому зусиллями самих психологів, які зацікавлені у розвитку своєї професії і наданні якісних послуг, створюється професійне поле для росту і розвитку молодих фахівців. Майже в кожного методу психотерапії є своя асоціація, яка затверджує власний Етичний кодекс відповідно до цінностей та принципів методу. Об’єднує більшість з цих методів Українська спілка психотерапевтів, яка має загальний для всіх (в тому числі й студентів психологічних факультетів) Етичний кодекс.

2.Етичний кодекс Української Спілки Психотерапевтів. Порівняння Кодексів чотирьох асоціацій.

Варто зазначити, що станом на зараз не існує одного конкретного кодексу, який би був однаковим для всіх психологів усіх країн. Так, існує кодекс Європейської асоціації психотерапії та Страсбурзька Декларація з психотерапії, однак вони є більше загальними рекомендаціями і основою для подальших доопрацювань асоціаціями. Основним документом регуляції діяльності психологів в Україні є  Етичний кодекс Української спілки психотерапевтів. Однак кожен метод психотерапії має свої нюанси роботи, які є прописані в кодексі тієї асоціації, яка представляє певний метод. Чим саме відрізняються кодекси асоціацій різних методів та що мають спільного – пропонуємо порівняти.

 Українська спілка психотерапевтівПсихоаналізПозитивна психотерапіяКогнітивно-поведінкова терапіяГештальт-терапія
спільні пункти1.Конфіденційність
2.Психотерапевтичний контракт
3.Стосунки між терапевтом та клієнтом
4.Компетентність психотерапевта
5.Реклама і публічні заяви
6.Інтереси клієнта, благополуччя, відповідальність.
7.Подача скарг в разі порушень.
8.Дослідження і публікації
пункти, притаманні Кодексу даного методуУкраїнська спілка психотерапевтівПсихоаналізПозитивна психотерапіяКогнітивно-поведінкова терапіяГештальт-терапія
Рамки психотерапевтичної освітиТехніки оцінкиВідведення клієнту активної роліДіагностика і терапіяВиняткові обставини
Етичні положення у психотерапевтичній освітіПрикладні дослідження, викладацька діяльність, публікаціїЕтика навчанняДокументаціяСтосунки з колишніми клієнтами
Внесок в охорону здоров’я Переривання процесу терапіїПрофесійна ефективність терапевтаРегулювання діяльності терапевта
Професійні стосунки з колегами Відносини між терапевтамиПоведінка терапевта за межами кабінету 
  Інтервізія, супервізія  
  Оплата  
Як бачимо, вісім пунктів є спільними для всіх, вони є незмінними і визначальними в роботі терапевта. Це, так би мовити, міцний фундамент діяльності психотерапевта, на який можна опиратися як терапевту, так і клієнту. Варто детальніше пояснити кожен пункт.

2.1.Спільні пункти для всіх.

1.Конфіденційність. Перше і, мабуть, найважливіше правило – нерозголошення особистої інформації. Це стосується як персональних даних, які можуть бути озвучені клієнтом в ході терапії, так і особистої інформації, таємниць, почуттів і т.д. Єдиний виняток з цього правила, який має бути озвучений на першій зустрічі – це інформація від клієнта про порушення закону чи намір вчинити таке порушення, злочинні дії, погрози, шантаж тощо. Тобто, якщо клієнт має намір вчинити злочин (або вже його вчинив) або ж є загроза його життю чи здоров’ю, психолог зобов’язаний повідомити правоохоронні органи.

2.Психотерапевтичний контракт. Це надважливий пункт в Кодексі, оскільки кожна людина і кожен випадок унікальні, і застосовувати один підхід до всіх клієнтів практично неможливо. Тому, залежно від обставин, з кожним клієнтом окремо укладається терапевтичний контракт – так званий договір, в якому зазначаються всі аспекти роботи. Він може бути як письмовий і юридично завірений, так і усний з можливістю вносити зміни. Зазвичай, контракт укладається на першій-другій сесіях і клієнт узгоджує з терапевтом кількість сеансів на тиждень, день і час для зустрічі, як буде відбуватися комунікація між сесіями (текстом чи дзвінками), терміни оплати (до консультації чи після, окремо за кожну зустріч чи пакетом наперед тощо). Важливе уточнення для терапевтів – оплата повинна бути однаковою для всіх клієнтів, не може бути такого, що один клієнт платить менше, бо в нього фінансові труднощі, а інший платить більше, бо має хороший дохід. Це, як мінімум, некоректно. Якщо клієнт не має змоги оплачувати сесії, він не відвідує терапевта. Цей момент важливий як для терапевта, так і для самого клієнта. Якщо терапевт працює за мінімальну оплату чи взагалі безкоштовно – це сприяє його професійному вигоранню, а якщо клієнт відвідує безкоштовні сесії, він може знецінювати роботу терапевта і самому не надто старатися.

Звісно, бувають ситуації, коли людині дійсно потрібна психологічна допомога, а оплачувати справді немає можливості – тут на допомогу прийдуть волонтерські проекти та благодійні організації. Це чудовий компроміс, адже клієнт отримує потрібну йому допомогу, а психолог – оплату, яку надає організація.

Контракт важливий і цінний тим, що дозволяє уникнути спірних питань, а якщо вони й виникають, то завжди є можливість все вирішити, опираючись на контракт.

3.Стосунки між клієнтом і терапевтом. Пункт, який хвилює багатьох клієнтів, особливо тих, які проходять довгострокову терапію. Як було сказано на початку статті, терапевт створює для клієнта комфортний і безпечний простір для зростання, тож цілком логічно, що клієнт захоче повертатися в середовище, де його приймають безумовно. І цілком логічно, що в клієнта можуть виникнути теплі почуття до свого терапевта. Але якщо в декого це лише почуття вдячності, то в інших це може виглядати як «симптоми» закоханості. Особливо, якщо клієнт і терапевт не однієї статі. З’являється відчуття емоційної єдності, виникає потреба в близькості, години на тиждень стає замало, хочеться зустрітися зі своїм терапевтом за чашечкою кави десь за межами кабінету, в клієнта може виникнути почуття провини через те, що він говорить лише про себе, хочеться взаємно поспівчувати терапевту, запитати як пройшов його тиждень. В кожного це відбувається по-різному, але варто пам’ятати, що це абсолютно нормально. Клієнт в терапії стає емоційно вразливим, тож тут на плечі терапевта лягає подвійна відповідальність – і за себе, і за клієнта. Терапевт зобов’язаний пояснити клієнту причини таких його почуттів та нагадати про терапевтичні межі. Сам психотерапевт теж може мати теплі почуття до клієнта, але він не може цього озвучити, щоб не завдати йому емоційної шкоди. Але якщо ці почуття з теплих і людяних переростають в щось більше, слід негайно припинити терапію.

Межа психотерапевтичних стосунків полягає в дотриманні ролей клієнт-терапевт, тож якщо ви зі своїм терапевтом перейдете цю межу і опинитеся в ролях друзів чи сексуальних партнерів, подальша терапія не матиме сенсу. Більше того, вся пройдена робота може зійти нанівець.

Те саме стосується родинних чи будь-яких інших зв’язків: терапевт і клієнт мають бути попередньо не знайомі, тому не можна консультувати родичів, колег, студентів чи просто знайомих. Навіть відгуки можуть негативно вплинути на перше враження про терапевта («мені казали, що ви класний, а я прийшов і розчарувався, бо очікував чогось іншого»).

4.Компетентність психотерапевта. Важливий пункт, що стосується професійних можливостей терапевта, усвідомлення ним власних обмежень та готовність перенаправити до іншого спеціаліста. Цей пункт включає також безперервне навчання психолога та покращення його консультативних навичок.

5.Реклама і публічні заяви. Психолог не обмежений в правах щодо поведінки за межами кабінету, але все ж має пам’ятати, що несе відповідальність за сказане в публічному просторі, адже це може зашкодити його репутації чи безпеці клієнтів. Щодо реклами власних послуг – вона теж підлягає дотриманню етичних норм: не повинна принижувати людську гідність чи знецінювати значимість інших методів психотерапії. Важливий момент – терапевт не може використовувати відгуки клієнтів без їх свідомої згоди.

6.Інтереси клієнта, його благополуччя, відповідальність. Це доволі обширний пункт в кожному з Кодексів, в якому йдеться про те, що терапевт зобов’язаний дбати та підтримувати психологічне благополуччя клієнта. Терапевт в жоден спосіб не може використовувати клієнта – ні фінансово, ні емоційно, ні в жоден інший спосіб. Терапевт цілком і повністю приймає сторону клієнта, якщо це сприяє його благополуччю і навіть якщо це суперечить поглядам самого терапевта. Наприклад, якщо клієнт – віруюча людина, а терапевт – атеїст, він повинен з повагою ставитися до світогляду клієнта і підтримувати його, жодним чином не оцінюючи чи знецінюючи.

Також терапевт повинен усвідомлювати: якщо його світогляд впливає на клієнта чи перешкоджає терапії – в такому випадку він зобов’язується пройти супервізію чи особисту терапію.

7.Подача скарг. Якщо все ж між клієнтом і терапевтом виникли суперечності без можливості їх вирішити локально, то в кожному із Кодексів прописана процедура подання скарги. Після отримання скарги, відбувається засідання Етичної комісії та розгляд випадку за участю обох сторін.

8.Дослідження і публікації. Кожен метод має власний ряд вимог щодо досліджень та їх публікацій, але основними є конфіденційність та академічна доброчесність. При описі досліджень, написанні статей чи публікації описів практичних кейсів в наукових журналах, психолог повинен пам’ятати про власну відповідальність у випадку поширення неправдивої чи конфіденційної інформації.

2.2.Відмінності в Етичних кодексах різних асоціацій.

Такі пункти Кодексу УСП як рамки психотерапевтичної освіти, етичні положення в освіті, внесок в охорону здоров’я, інтервізії та супервізії, професійні стосунки з колегами та регулювання діяльності терапевта – це більше позиції для самого терапевта та його професійного зростання. Пропонуємо розглянути детальніше ті пункти, які можуть бути цікавими потенційним клієнтам.

Відведення клієнту активної ролі. Пункт із Етичного кодексу позитивної психотерапії, який якнайкраще характеризує суть методу – клієнт в терапії сприймається не як «пацієнт», якого треба «лікувати», а як повноцінна, самодостатня людина, в якої є все, що їй потрібно, щоб вирішити свій запит. Терапевту варто лише трохи допомогти. Звісно, таке трактування є більш метафоричним, оскільки кожен метод психотерапії сприймає людину як цілісну і повноцінну, а не як жертву обставин. Однак, цікавим є той факт, що це винесено окремим пунктом в Кодексі.

Переривання процесу терапії. Завершеною терапія вважається тоді, коли досягнуто цілі. Власне, для цього терапевт і з’ясовує запит на початку терапії – щоб в обох сторін було розуміння напрямку, в якому рухатись. Але нерідко буває таке, що клієнт з різних причин бажає перервати терапію. В такому випадку терапевт не має права наполягати на продовженні, але зобов’язаний повідомити клієнта про можливі наслідки – погіршення емоційного стану, повернення до звичних паттернів поведінки тощо. Можливий варіант короткої перерви в терапії – вона може бути зініційована як клієнтом, так і терапевтом, але допускається лише за згоди обох сторін.

Оплата. Цей пункт говорить про те, що терапевт не використовує фінансово своїх клієнтів, тобто не отримує винагороду за перенаправлення до інших спеціалістів, не маніпулює, щоб отримати більшу оплату (наприклад, навмисно затримує консультацію, щоб отримати більшу винагороду). І також – що важливо – не проводить консультації за бартером («я тобі консультацію, а ти мені манікюр»).

Оплата має бути чітка, доступна і обговорена наперед. Якщо клієнт не дотримується домовленостей про оплату, терапевт має право припинити надавати послуги, попередивши при цьому клієнта.

Діагностика і терапія. Умовно названий пункт із Етичного кодексу КПТ, в якому йдеться про те, що рівень діагностики і терапії повинен відповідати високим стандартам практики КПТ. Терапевт повинен бути готовим захистити результати діагностики чи терапії привселюдно, якщо виникне така потреба. Слід розуміти, що когнітивно-поведінкова терапія – це метод, який за своєю структурою близький до клінічного лікування, тобто застосовує використання стандартизованих протоколів при психологічних інтервенціях. Тому діагностика в даному методі є дуже важливим аспектом роботи терапевта.

Документація. Також умовно названий пункт етики КПТ, в якому йде мова про проведення та зберігання робочих записів під час терапії. Облік документів є невід’ємною частиною терапії в методі КПТ.

Виняткові обставини. Доволі цікавий пункт Етичного кодексу гештальт-терапевтів, в якому йдеться здебільшого про можливі варіанти порушення принципу конфіденційності у виняткових обставинах. Про це вже згадувалось вище.

Стосунки з колишніми клієнтами. Дуже цінний пункт Кодексу, яким необхідно доповнити кодекси інших асоціацій. Дослівно він звучить так: «Гештальт-терапевт несе відповідальність за стосунки з колишніми клієнтами та студентами». Це доповнення до пункту про подвійні стосунки і спростування думки, що після закінчення терапії можна вступати з терапевтом в інші стосунки. Насправді це не так і колишніх клієнтів не буває. Навіть якщо клієнт був на одній сесії і це було 10 років тому, він все одно залишається клієнтом і будь-які інші стосунки з ним недопустимі.
А от де саме можна проявити гнучкість, поговоримо далі.

3.Допустимі та недопустимі порушення.

Підсумовуючи проаналізоване, можна сказати, що деякі з цих правил є непорушними. Їхнє недотримання може мати непередбачувані, а іноді катастрофічні наслідки для клієнта та репутаційні втрати для терапевта. Проте дійсно однозначно недопустимих пунктів є не так вже й багато.

Недопустимими є:

-втручання в особистий простір клієнта без його згоди (наприклад, терапевт не може телефонувати до клієнта чи шукати зустрічі з ним самостійно);

-подвійні стосунки між клієнтом і терапевтом;

-порушення принципу конфіденційності.

Інші пункти обговорюються в індивідуальному порядку. Скажімо, тривалість сесії. В нормі її тривалість становить 50-60 хв і переліміти небажані. Однак, трапляється таке, що клієнт «ловить інсайт» чи несподівано розкриває свій найбільший біль наприкінці сесії. В такому випадку перебити людину на півслові чи дати серветку зі словами «припиніть плакати, бо в нас закінчився час» – це було би більш неетично, ніж вийти за звичні часові рамки сесії. Пам’ятаємо, що емоційний комфорт клієнта на першому місці.

Бувають клієнти, яким недостатньо однієї години чи однієї консультації в тиждень. В такому випадку ці деталі обговорюються перед початком терапії і укладається контракт – усно чи письмово – щодо часових рамок, оплати чи комунікації за межами кабінету.

Тому фактично, основним регулюючим документом під час терапії є психотерапевтичний контракт.

4.Відповідальність психолога в разі порушення Кодексу. На що може розраховувати клієнт?

Це доволі складне питання в наших реаліях, адже оскільки, як згадувалось на початку, в Україні немає ліцензування для психологів, то й позбавити права на практику неможливо. Але все ж деякі важелі впливу існують.

Зокрема, клієнт може звернутися до Етичної комісії тієї асоціації, до якої належить психолог/психотерапевт для вирішення спірних питань. Якщо Етична комісія вирішить справу на користь клієнта, то психологу можуть винести офіційну письмову догану (з оприлюдненням її на офіційному сайті) або позбавити членства в асоціації.

Якщо порушення терапевта стосується Закону України (наприклад, поширення конфіденційної інформації, передача її третім особам, розповсюдження неправдивої інформації про клієнта, сексуальні домагання, фізичне насилля тощо) клієнт може звернутися безпосередньо до правоохоронних органів.

Підсумовуючи, можна сказати, що приналежність психолога до професійних спільнот може бути «зеленим прапорцем» при виборі спеціаліста, окрім, звісно, його освіти та досвіду. Адже здобути диплом – це одна справа, а щоб стати членом певної асоціації потрібно виконати цілий ряд вимог. Психолог, який роками вчився та розвивався, професійно зростав, навряд чи буде ризикувати власною репутацією заради «лайків» в соцмережах.

Authors