Зигмунд Фройд

Мотиваційна комунікація:

Історія психоаналізу бере свій початок у 1880-х роках у Відні, коли Зигмунд Фройд працював над розробкою ефективнішого способу лікування неврологічних та істеричних захворювань. Дещо раніше Фройд зіткнувся з тим фактом, що частину розумових процесів він не усвідомлював як результат його неврологічних консультацій у дитячій лікарні, і при цьому він виявив, що у багатьох дітей, які мають розлади мовних функцій, відсутні органічні причини для виникнення таких симптомів. Пізніше у 1885 році Фройд проходив стажування в клініці Сальпетрієр під керівництвом французького невролога та психіатра Жана-Мартена Шарко, який справив на нього дуже сильний вплив. Шарко звернув увагу на те, що його пацієнтки часто страждали такими соматичними захворювання, як параліч, сліпота, пухлини, не маючи при цьому ніяких характерних в таких випадках органічних порушень. До роботи Шарко вважали, що жінки з істеричними ознаками мали блукаючу матку (дав.-гр. ὑστέρα означає «матка»), але Шарко встановив, що у чоловіків також могли виникати подібні психосоматичні симптоми. Фройд також ознайомився з експериментами в галузі лікування істерії, які проводив його наставник та колега Йозеф Бреєр. Це лікування було поєднанням гіпнозу та катарсису, пізніше у цьому методі процеси розрядки емоцій отримали назву «абреакція». Попри те що більшість вчених вважала сновидіння або набором механічних спогадів про минулий день, або безглуздим набором фантастичних образів, Фройд розвивав точку зору інших дослідників про те, що сновидіння є зашифрованими повідомленнями. Аналізуючи асоціації, які виникали у хворих у зв'язку з тією чи іншою частиною сновидіння, Фройд робив висновки про етіологію розладів. Усвідомлюючи виникнення свого захворювання, пацієнти, як правило, виліковувались. У молоді роки Фройд зацікавився гіпнозом та його використанням для допомоги душевнохворим. Пізніше він відмовився від гіпнозу, надаючи перевагу своєму власному методу вільних асоціацій та аналізу сновидінь. Ці методи стали основою психоаналізу. Фройд також цікавився тим, що тоді називали істерією, а зараз відомо нам як істеричний розлад особистості, часто — конверсійний розлад або розлади. Уперше термін «психоаналіз» Фройд використав французькою мовою 30 березня 1896 року в опублікованій ним статті про етіологію неврозів у «Неврологічному Журналі». В 1900 році він видав свою першу самостійну роботу «Тлумачення сновидінь», яка присвячувалась аналізу неврозів з допомогою вивчення сновидінь аналізанта (пацієнта). Здійснюючи дослідження з використанням методу вільних асоціацій, він дійшов висновку, що джерелом неврозу більшості аналізантів є пригнічені сексуальні бажання (лібідо). При порушеннях розвитку лібідо (наприклад при фіксації на матері — едіпів комплекс) воно не може бути вдоволене і проявляється у вигляді симптомів психічного захворювання. Також невгамований потяг може бути перенаправлено на несексуальні цілі (сублімація). Відповідно, у цій концепції прояви заглушених сексуальних бажань можуть бути знайдені не тільки в снах та неврозах, але й в літературі та мистецтві (а також і в інших породженнях людської свідомості).