Психоневролог

Термін “психоневролог” є застарілим і фактично не використовується в сучасній українській медицині та психології як окрема спеціальність.

Він виник у часи, коли психіатрія та неврологія не були чітко розмежовані, але ще подекуди вживається й сьогодні в розумінні “поєднаного фахівця у сфері психо- та неврології”.

Через призму сучасної психології та медицини, функції, які раніше міг виконувати психоневролог, розподілені між двома окремими та високоспеціалізованими лікарями: психіатром та неврологом.

Термін “психоневролог” використовувався в період, коли психіатрія та неврологія не були чітко розділені, відтак чимало відомих вчених того часу, які працювали на стику цих дисциплін, часто могли ідентифікувати себе як “психоневрологи” або їхня діяльність класифікувалась таким чином.

Далі в цій статті я охарактеризую проблематику сучасного вживання і відтінків змісту, що вкладаються у цей термін клієнтами та/чи спеціалістами через призму сучасної теорії і місткої практики надання психологічної допомоги “психоневрологічним” клієнтам.

Сучасна інтерпретація “психоневрологічних розладів”

Стани, які раніше міг лікувати “психоневролог” і які відносили до “психоневротичних розладів” (наприклад, хронічна тривога, неврози, функціональні соматичні симптоми), тепер знаходяться в компетенції психіатра та/або клінічного психолога (психотерапевта).

У сучасній системі охорони здоров’я, коли йдеться про проблеми, що зачіпають і тіло, і психіку (як це було в понятті “психоневроз”), пацієнт потребує комплексного підходу та співпраці між неврологом (для виключення органічної патології) та психіатром/психологом (для роботи з психічними та емоційними проявами).

Невролог (Neurologist)

Невролог займається органічними захворюваннями нервової системи.

Його фокус — фізичні, структурні та функціональні порушення мозку, спинного мозку та периферичної нервової системи.

Психіатр (Psychiatrist)

Психіатр займається діагностикою та лікуванням психічних розладів, які мають переважно психологічну або біохімічну природу, і які раніше могли називатися “психоневротичними” (неврози).

Психоневрологічні симптоми

“Психоневрологічні симптоми” — це застарілий термін, який описує симптоми, що знаходяться на межі між психічними (психо-) та неврологічними (невро-) порушеннями.

У сучасній медицині та психології ці симптоми класифікуються більш конкретно, але вони все ще вказують на взаємозв’язок між емоційним станом, психічною діяльністю та функціонуванням нервової системи.

Сучасні стани, які раніше могли бути описані цим терміном, охоплюють соматизовані/вегетативні, емоційно-невротичні та функціонально-невротичні.

Соматизовані та вегетативні симптоми

Це фізичні прояви, викликані психічним стресом, які не мають органічної неврологічної причини, але імітують її.

До найбільш типових “психоневрологічних” проявів належать:

Соматичні симптоми розладів (раніше соматоформні розлади): Скарги на постійний біль, дискомфорт, порушення функцій різних органів, які не пояснюються медичними обстеженнями.

Вегетативні (автономні) порушення: Симптоми, пов’язані з дисфункцією вегетативної нервової системи, яка регулює роботу внутрішніх органів.

• Тахікардія (прискорене серцебиття) або відчуття “завмирання” серця.
• Задишка або відчуття нестачі повітря (“невротичний подих”).
• Діарея, нудота або “клубок” у горлі.
• Пітливість, тремор (тремтіння) кінцівок.

Емоційно-невротичні симптоми

Ці симптоми безпосередньо стосуються емоційної сфери та її впливу на поведінку:

• Хронічна тривога та напруга: Постійне, невиправдане відчуття небезпеки (характерне для Генералізованого тривожного розладу).
• Фобії: Надмірний, ірраціональний страх, що викликає сильні фізичні реакції при контакті з об’єктом страху.
• Обсесивно-компульсивні симптоми (ОКР): Нав’язливі думки, що призводять до виснажливих ритуалів (компульсій), які вимагають значного нервового зусилля.
• Астенія (Неврастенія): Стан хронічної нервової виснаженості, що проявляється надмірною втомою, дратівливістю та нездатністю до тривалої концентрації.

Функціональні неврологічні симптоми (конверсійні розлади)

Це симптоми, що нагадують неврологічні захворювання, але викликані психологічними факторами, а не органічним ураженням.

• Порушення рухової функції: Наприклад, раптова паралізація кінцівки або порушення ходи, що виникають після сильного стресу.
• Порушення чутливості: Втрата відчуття або оніміння в певній ділянці тіла.
• Психогенні напади: Стан, що зовні нагадує епілептичний напад, але має психологічну, а не нейрофізіологічну природу.

Для діагностики цих симптомів сьогодні потрібна консультація як невролога (для виключення органічної патології), так і психіатра/клінічного психолога (для роботи з психічними причинами)

Психоневрологічна діагностика

Термін “психоневрологічна діагностика” є застарілим і в сучасній медицині та психології означає комплексну діагностику станів, які перебувають на перетині психічних (психо-) та нервових (невро-) порушень.

Сьогодні цей процес вимагає співпраці двох окремих фахівців: невролога та психіатра/клінічного психолога.

Психоневрологічна діагностика спрямована на виключення органічних причин симптомів та визначення психологічної чи функціональної природи порушень.

Неврологічний етап (Виключення органіки)

Перший крок завжди робить невролог для виключення фізичних захворювань нервової системи, які можуть імітувати психічні розлади (наприклад, пухлина мозку, розсіяний склероз, енцефалопатія).

Збір анамнезу: Виявлення скарг на головний біль, запаморочення, порушення чутливості, рухові розлади.

Фізичний огляд: Перевірка рефлексів, координації, чутливості та м’язової сили.

Інструментальні дослідження:

• МРТ/КТ (Магнітно-резонансна або комп’ютерна томографія) головного мозку.
• ЕЕГ (Електроенцефалографія) для оцінки електричної активності мозку (наприклад, при підозрі на епілепсію).

Психіатричний/психологічний етап (виявлення функціональних розладів)

Якщо невролог виключає органічну патологію, підключається психіатр або клінічний психолог для діагностики функціональних (психогенних) розладів.

Клінічне інтерв’ю: Детальний збір інформації про емоційний стан, тривогу, настрій, сон, поведінкові патерни та вплив симптомів на якість життя.

Психодіагностичне тестування: Використання стандартизованих шкал та опитувальників для об’єктивної оцінки рівня тривоги (наприклад, шкала Гамільтона), депресії, виявлення обсесивно-компульсивних симптомів (наприклад, шкала Йеля-Брауна) або соматичних розладів.

Диференціальна діагностика: Чітке розмежування, наприклад, Генералізованого тривожного розладу від звичайної реакції на стрес, або Панічного розладу від кардіологічних проблем.

Основні цілі психоневрологічної діагностики

Головна мета психоневрологічної діагностики — визначити причину симптомів (органічна чи психогенна) та поставити чіткий, сучасний діагноз.

Наприклад, не “невроз”, а “Генералізований тривожний розлад” або “Соматичний симптоматичний розлад”) для призначення адекватного лікування (медикаментозного, психотерапевтичного або їх поєднання.

Психоневрологічні розлади

Оскільки термін “психоневрологічні розлади” є застарілим і охоплював широкий спектр станів, що знаходяться на межі психіатрії та неврології, сьогодні він використовується як загальна категорія для опису функціональних розладів нервової системи, що мають психологічну природу, а також розладів, де психічні симптоми супроводжуються соматичними.

У сучасній класифікації DSM-5 та МКХ-11 ці стани розділені на більш конкретні діагностичні групи.

1. Тривожні розлади

Це найбільш типові стани, які раніше відносили до “неврозів” або “психоневротичних розладів”. Вони характеризуються надмірною та ірраціональною тривогою.

Генералізований тривожний розлад (ГТР): Хронічна, надмірна тривога щодо багатьох подій або видів діяльності (робота, здоров’я, фінанси). Супроводжується фізичними симптомами: м’язовою напругою, безсонням, дратівливістю.

Панічний розлад: Несподівані та повторювані панічні атаки, що супроводжуються інтенсивними фізичними проявами (прискорене серцебиття, задишка, відчуття страху смерті).

Фобії: Надмірний, ірраціональний страх перед конкретним об’єктом чи ситуацією.

Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР)

Цей, свого часу “психоневрологічний”, розлад характеризується наявністю обсесій та компульсій:

• Обсесії: Нав’язливі, небажані думки або образи, що викликають сильну тривогу.
• Компульсії: Повторювані дії або ритуали, які людина змушена виконувати, щоби зменшити тривогу.

Соматичні симптоми та пов’язані розлади

Ці стани відображають взаємодію психіки та тіла, коли емоційний дистрес проявляється через фізичні скарги (раніше — соматоформні розлади).

Соматичний симптоматичний розлад: Наявність одного або кількох фізичних симптомів (наприклад, біль, втома), які є надмірно тривожними, але не можуть бути пояснені медичним станом, або ж реакція на них є надто інтенсивною.

Конверсійний розлад (Функціональний неврологічний симптоматичний розлад): Симптоми, що імітують неврологічні порушення (наприклад, параліч, сліпота, порушення ходи), але не мають органічної причини, а пов’язані з психологічним стресом.

Неврастенія (Астенічний розлад)

Це стан хронічної нервової виснаженості (що раніше входив до неврозів), що проявляється фізичною та психічною втомою, нездатністю до тривалої концентрації, головним болем та дратівливістю.

Лікування цих розладів зазвичай включає психотерапію (зокрема, КПТ) та, за потреби, медикаментозне лікування, яке призначає психіатр.

Для точної діагностики часто потрібна консультація як невролога (для виключення органічної патології), так і психіатра.

Психоневрологічні методи терапії

“Психоневрологічні методи терапії” — це застарілий термін, що використовувався для позначення лікування станів на межі психічних та нервових розладів (раніше — неврозів).

У сучасній медицині та психології ці методи є інтегрованими та поділяються на дві основні групи: психотерапевтичні (психологічні) та медикаментозні (неврологічні/психіатричні).

Психотерапевтичні методи (основна лінія лікування)

Ці методи спрямовані на зміну деструктивних думок, поведінки та емоційного реагування, які лежать в основі “психоневротичних” симптомів (тривога, фобії, нав’язливі стани).

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) 🧠: Найбільш науково обґрунтований підхід. Він фокусується на зміні неадаптивних думок (когніції) та поведінки, що підтримують тривогу.

• Експозиційна терапія: Використовується для лікування фобій і ОКР, поступово зіштовхуючи пацієнта з об’єктом страху в безпечних умовах.
• Когнітивне переформулювання: Допомагає виявляти та замінювати ірраціональні, тривожні думки на більш реалістичні.

Діалектична поведінкова терапія (ДПТ): Навчає навичкам емоційної регуляції, усвідомленості (майндфулнес), управління стресом та міжособистісної ефективності.

Психодинамічні/Психоаналітичні методи: Допомагають усвідомити несвідомі конфлікти та ранні травми, які можуть бути джерелом хронічної тривоги та соматизованих симптомів.

Медикаментозні методи

Медикаментозне лікування призначається психіатром і спрямоване на корекцію нейрохімічного дисбалансу, який може посилювати симптоми.

Антидепресанти: Найчастіше використовуються селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Вони ефективні для лікування генералізованого тривожного розладу, панічного розладу та ОКР.

Анксіолітики (Транквілізатори): Використовуються для швидкого, короткочасного полегшення гострої тривоги або панічних атак, але через ризик залежності призначаються обмежено.

Нормотиміки/Антиконвульсанти: Можуть застосовуватися для стабілізації настрою та зниження дратівливості у випадках, коли симптоми є дуже вираженими.

Методи нейрофізіологічної корекції

Ці методи використовуються для впливу на роботу нервової системи та можуть бути призначені неврологом або психіатром.

Фізіотерапія та масаж: Допомагають зняти м’язову напругу, яка є частим супутником хронічної тривоги.

Апаратні методи: Іноді використовується біологічний зворотний зв’язок (Biofeedback), який навчає людину свідомо контролювати фізіологічні показники (наприклад, серцебиття, м’язову напругу), щоб зменшити тривогу.

Успішна терапія “психоневрологічних” розладів зазвичай передбачає комплексний підхід, що поєднує психотерапію та, за необхідності, медикаментозну підтримку.

Вчені-психоневрологи в історії

Найвизначніші постаті, чия діяльність охоплювала як психічні, так і нервові розлади, і які могли бути віднесені до цієї історичної категорії:

Зигмунд Фройд (1856–1939)

Хоча Фрейд найбільш відомий як засновник психоаналізу, він починав свою кар’єру як невролог і використовував термін “невроз” (звідси і “психоневротичний”) для опису станів, які, на його думку, мали психологічне походження, але супроводжувалися соматичними симптомами.

Його ранні роботи були зосереджені на неврологічних та психічних розладах одночасно.

Володимир Бехтерєв (1857–1927)

Російський та радянський психіатр, невропатолог і психолог. Бехтерєв є засновником психоневрологічної школи в Санкт-Петербурзі.

Він став засновником Психоневрологічного інституту, який був провідним центром з вивчення нервових і психічних хвороб.

Його робота охоплювала неврологію через вивчення структур мозку, а психіатрію дослідженням психозів та неврозів.

Сергій Корсаков (1854–1900)

Видатний російський психіатр, який також працював на стику неврології. Він відомий завдяки опису “Корсаковського психозу” (або синдрому), який є порушенням пам’яті, що виникає внаслідок ураження нервової системи (часто через алкоголізм або дефіцит вітаміну B1).

Ця робота яскраво демонструє перетин психіатричних (психоз) та неврологічних (органічне ураження) аспектів.

Ці вчені працювали в епоху, коли медицина активно намагалася розмежувати психічне та фізичне, і їхня багатогранна діяльність найкраще відповідає історичному розумінню функції “психоневролога”

Роль психолога в контексті звернення як до психоневролога

Коли людина звертається зі скаргами, які раніше адресувалися “психоневрологу” (наприклад, хронічна тривога, соматизовані симптоми, неврози), роль психолога стає ключовою, оскільки ці стани вимагають насамперед психотерапевтичного втручання.

Психолог (особливо клінічний психолог або психотерапевт) у цьому контексті виконує наступні важливі функції:

Психодіагностика та диференціація

Психолог допомагає чітко встановити психологічну природу симптомів, які раніше називалися “психоневротичними”, і відрізнити їх від органічних неврологічних проблем.

Оцінка функціонального стану: Використання стандартизованих тестів та методик для об’єктивної оцінки рівня тривоги, депресії, виявлення обсесивно-компульсивних проявів чи функціональних соматичних скарг.

Диференціальна діагностика: Визначення, чи є симптоми проявом Генералізованого тривожного розладу, Панічного розладу чи, наприклад, Соматичного симптоматичного розладу.

Провідна роль у лікуванні (психотерапія)

Більшість станів, які раніше називалися неврозами, найкраще піддаються лікуванню саме за допомогою психотерапії, яку і надає психолог.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є золотим стандартом для роботи з тривожними розладами та ОКР. Психолог допомагає ідентифікувати та змінити деструктивні думки й поведінкові патерни.

Навчання навичкам емоційної регуляції, а також технікам усвідомленості (майндфулнес), релаксації, дихальним вправам та методам управління стресом для зниження інтенсивності симптомів.

Співпраця з лікарями

Психолог часто виступає сполучною ланкою між клієнтом та медичною системою.

Направлення до невролога/психіатра: Якщо симптоми мають ознаки органічного ураження (неврологія) або вимагають медикаментозної підтримки (психіатрія), психолог направляє клієнта до відповідного лікаря.

Супровід медикаментозного лікування: Якщо психіатр призначає ліки, психолог продовжує психотерапію, що забезпечує комплексний та найбільш ефективний підхід до одужання.

Таким чином, у сучасному контексті, де потрібна допомога у зв’язку з “психоневрологічними” скаргами, психолог є центральною фігурою у наданні допомоги.

Підбір психолога (психоневролога)

Щоби проконсультуватися із психологом щодо “психоневрологічної” проблематики, звертайтеся до мене через прямі контакти у профайлі або підберіть відповідного фахівця у спеціальному розділі веб-середовища