Коли ми описуємо якусь хворобу чи розлад, ми, зазвичай, перераховуємо симптоми, якими вони проявляються.
Але спостереження показали, що певні симптоми часто поєднуються один з одним, утворючи групу. Ця характерна група симптомів називається синдромом.
Симптоми, які поєднуються в синдром, завжди мають спільне біологічне походження на молекулярному, клітинному і органному рівні (патогенез).
Один і той же синдром може розвиватись при різних захворюваннях. Перед клінічним діагнозом часто виставляють синдромальний діагноз, відокремлюючи провідний синдром захворювання та інші супутні синдроми і симптоми.
Види психопатологічних синдромів
Психіатрія, як галузь медицини, розрізняє такі психопатологічні синдроми:
- Невротичні
- Афективні
- Гилюцинаторно-маячні
- Патологія ефекторно-вольової сфери
- Продуктивного розладу свідомості або психотичні
- Непродуктивного розладу свідомості чи непсихотичні
- Органічного ураження головного мозку
- Судомні
Найпоширеніша група синдромів, які ми можемо спостерігати, це невротичні та афективні синдроми.
Порушення при невротичних синдромах неглибокі і ,часом, можуть минати самостійно після одужання від соматичного захворювання чи необхідного відпочинку.
Але, можуть бути частиною психічного розладу.
Пацієнти, які мають невротичні синдроми, цілком добре усвідомлють, що з ними відбувається і критично ставляться до свого стану.
Група невротичних синдромів
Містить такі підвиди:
- Астенічний
- Обсесивний
- Сенестопатично-іпохондричний
- Істеричний
- Деперсоналізації та дереалізації
Астенічний синдром (астенія)
Цей синдром є проявом психічного виснаження і характеризується підвищеною фізичною стомлюваністю, зниженням працездатності, погіршеням концентрації уваги, погіршенням пам’яті.
Стан пацієнтів, зазвичай, легший вранці та погіршується до вечора. Також характерний нестійкий настрій — дратівливий, песимістичний, часта плаксивість, яка може змінюватись короткочасною ейфорією.
Будь-якого приводу достатньо, щоб надмірно тривожитись. Є порушеня сну, найчастіше важко заснути, а після сну немає відчутя виспаності і відпочинку.
Також реагує тіло — окрім втомлюваності характерні головні болі, розлади шлунково-кишкового тракту, вегетативна симптоматика :коливання артеріального тиску і серцебиття, пітливість.
При фізикальному обстежені органічних причин розладу не знаходять, вони викликані порушенням діяльності нервової системи.
Астенічний синдром може бути ознакою як соматичного захворювання, так і хронічної перевтоми, органічного ураження головного мозку (церебрастенія).
Звернення до психіатра є важливим в плані визначення причини астенічного синдрому, а психолог чи психотерапевт допоможе впоратись з емоційним фоном і внутрішніми конфліктами.
Обсесивний синдром
Обсесивний синдром характеризується різними нав’язливими думками чи діями, від яких пацієнт хоче позбутися, але вольовим зусиллям не може.
Нав’язливі думки вважаються власними, але з’являються проти волі пацієнта і заважають. Тоді людина, яка страждає на обсесивний синдром, вигадує якийсь ритуал, дію, щоб цих думок позбутись.
Наприклад, декілька разів доторкнутись до стіни, чи обернутись навколо себе. І тоді напруга на короткий час спадає, а потік думок зменшується. Такі дії, для полегшення стану, називаються компульсіями.
При обсесивному синдромі можуть бути нав’язливі думки у вигляді спогадів, фантазій, сумнівів та фобій.
Часом обсесивний синдром може проявлятись нав’язливим рахунком чи піснею, яка «звучить» в голові.
Найпоширеніші фобії при обсесивному синдромі це страх бактерій і забруднення (тоді пацієнти можуть надто часто і тривало мити руки), страхи певних захворювань, наприклад, канцерофобія, страх смерті.
Також нав’язливими бувають і маніпуляції з власним тілом — обкусування нігтів, висмикування волосся , покашлювання.
Найчастіше обсесивний синдром є частиною обсесивно-компульсивного розладу (ОКР). Цей розлад лікується комбіновано — фармакотерапією та психотерапією.
Якщо брати до уваги психоаналітичне пояснення, то обсесії є захистом від нестерпних емоцій, які важко усвідомити і випустити назовні. І зробити це можна в безпечній та дбайливій роботі з психотерапевтом.
Сенестопатично-іпохондричний синдром
Сенестопатично-іпохондричний синдром має досить різноманітні прояви.
Іпохондрія — це надмірне хвилювання пацієнта за своє здоров’я, яке порушує нормальне щоденне функціонування.
Причому, щоразу можуть виникати різні симптоми. Найчастіше турбують головні болі, біль в різних частинах тіла, оніміння, поколювання.
Але спільним є те, що хоча при інструментальних обстеженнях жодних патологічних змін не виявлено, пацієнт щиро переконаний, що серйозно хворий.
Думка про хворобу досягає рівня надцінної ідеї і пацієнт постійно проходить різноманітні медичні обстеження по колу, бажаючи впевнитись в своїй недузі.
Сенестопатії — це незвичні фізичні відчуття пацієнтів, які не входять в симптоматику жодного соматичного захворювання.
Наприклад, відчуття повзання мурашок під шкірою, переливання в голові, стягування всередині. Це справді болісні і важко переносимі відчуття в тілі, які потребують медикаментозного лікування та психіатричного обстеження.
Іпохондричний синдром зазвичай входить в групу соматоформних розладів, як іпохондричний розлад і лікується комбінацією фармакотерапії з психотерапією.
Сенестопатії ж, зазвичай, є проявами захворювань психотичного регістру і консультація психіатра є обов’язковою.
Істеричний синдром
Цей синдром характеризується яскравою, демонстративною поведінкою з бурхливим проявом емоцій, яка легко виникає через будь-який подразник.
Причому сила емоційних проявів не відповідає складності реальної ситуації. Істеричний напад може проявлятися голосним, надсадним плачем, чи сміхом, вигуками, руховою активністю-хаотичними жестами, заламуванням рук.
Пацієнти часто хапаються за серце, горло, демонструючи погане самопочуття, можуть падати.
Проте, ніколи не спостерігається розладів свідомості, справжніх судом в усій послідовності виникнення чи фізикальних змін попри вегетативні прояви.
Іноді після стихання істеричного приступу спостерігається рясне виділення сечі, як наслідок перезбудження вегетативної нервової системи.
Дуже рідко істеричний напад супроводжується сліпотою, глухотою, паралічем, втратою чутливості в руках та ногах по типу панчіх та рукавичок, хоча раніше такі істеричні прояви були досить типовими і описані в психіатричній літературі.
Після істеричного нападу всі ці симптоми безслідно минають.
На жаль, прояви істерії ще досі є дуже стигматизованими і оточуючі до таких пацієнтів ставляться, як до поганих акторів.
Хоча, насправді, пацієнти свої істеричні напади не можуть добре контролювати і вони є спонтанними.
Люди з істеричним розладом внутрішньо є дуже крихкими і в них, попри всю демонстративність і яскравість, занижена самооцінка.
За істеричним фасадом часто заховане страждання. Такі пацієнти потребують тривалого психотерапевтичного лікування і підтримки.
Синдроми деперсоналізації та дереалізації
В МКХ-11 до невротичних синдромів також віднесли синдроми деперсоналізації та дереалізації, які раніше були в складі синдромів потьмареної свідомості.
Деперсоналізація і дереалізація можуть бути реакцією на травматичні події, коли психіка захищається від непереносимих переживань.
Деперсоналізація це відчуття «відчуждження» частин тіла, пацієнт сприймає їх не своїми. Кінцівки можуть сприйматись довшими, чи коротшими, зміненою форми.
Деперсоналізація може іноді виникати після короткочасної гіпоксії чи вживання психоактивних речовин.
Дереалізація — це відчуття, що «це відбувається не зі мною». Людина на події дивиться ніби збоку, нічого емоційно не переживаючи.
Оточуюче сприймається, як в тумані, кольори блякнуть і простір навколо звужується. Час субʼєктивно може сповільнюватись, або зупинятись. Через деякий час відчуття реальності відновлюється.
Дереалізація та деперсоналізація минають без наслідків, хоча можуть повторюватися і призводять до страху втратити над собою контроль, якщо пацієнтові не пояснити, що з ним відбувається.
Група афективних синдромів
До афективних синдромів відносять синдроми депресії та манії, а також — дисфоричний синдром.
Дисфоричний синдром
Це періодична поява злобно-тужливого настрою, з бажанням розрядитися на оточуючих. При дисфорії домінує почуття неприязні до оточуючих та спалахи агресії.
Найбільш характерний дисфоричний синдром для пацієнтів з епілепсією, дисфоричний настрій може бути як провісником епілептичних судомних нападів так і просто наслідком формування «епілептичного» характеру.
Також дисфорія може супроводжувати затяжну депресію та проявлятись при абстинентному синдромі.
Депресивний синдром
Характеризується класичною тріадою: зниженим настроєм, розумовим сповільненням ( загальмованістю) та руховою загальмованістю.
Також наслідком депресивного синдрому є зниження всіх життєвих функцій — знижується апетит, лібідо, емоції сплощуються, ніщо не приносить задоволення.
Згасає інтерес до життя, втрачається сенс, майбутнє виглядає похмурим і безнадійним, можуть з’являтися суїцидальні думки. Також пацієнта переслідують ідеї самозвинувачення і самознецінення.
Є також масковані депресії, які не відзначаються виразним зниженням настрою але проявляються різними соматичними порушеннями і входять до групи соматоформних розладів.
Депресивний синдром може бути частиною багатьох психічних захворювань, як астенії (не надто яскраво виражений, по типу гіпотимії), так і депресивних розладів, біполярного розладу, так і психотичних розладів.
Всі ці стани потребують як медикаментозного лікування, так і тривалої психотерапії.
Манійний та гіпоманійний синдроми
Манія — це стан збудженого, піднесеного настрою, помітного для оточуючих, з підвищеною активністю та зниженою потребою в сні.
В стані манії пацієнти надзвичайно говіркі, причому їм байдуже з ким розмовляти. Вони часто міняють тему, перериваючи розпочату розповідь (скачки ідей).
Нерідко мають грандіозні ідеї, плани, проте жодну справу не доводять до завершення. В маніакальному піднесенні можуть набрати кредитів, вкладати гроші в абсурдні проекти, або без рахунку тратити їх.
До свого стану не критичні, надмірно веселі, енергійні, можуть спати по декілька годин на добу.
Манія, зазвичай, завершується переходом в депресивну фазу і є складовою біполярного розладу.
Гіпоманія це легкий варіант манії, коли пацієнти критичні в своїх діях, зберігають за собою адекватне щоденне функціонування, проте самі помічають за собою зміну в настрої та несподіваний приплив енергії та активності.
Гіпоманії є частиною біполярного розладу ІІ-го типу, але, через те, що часто перебігають непоміченими, до уваги береться лише д може виставлятись неправильний діагноз і не призначатись адекватне лікування.
Також гіпоманії зустрічаються при циклотимії (афективних коливаннях)
Вчасне звернення до фахівців, поєднання фармакологічної допомоги та психологічної підтримки допоможе зберегти якість і радість життя при більшості розладів ментального здоров’я.
