Для кращого розуміння природи розладів особистості варто спершу окреслити поняття «особистість».
В теорії сучасної психології особистість – це соціальна характеристика людини, якої вона набуває у певному соціокультурному середовищі внаслідок спілкування та взаємодії з іншими.
Також суттєво, що індивідом, біологічною особиною, людина народжується, а особистістю — стає в процесі розвитку.
Окрім того, особистість – це багатовимірна система психічних властивостей та індивідуальних психологічних якостей, що обумовлюють своєрідність окремої людини як носія свідомості та визначають типові для неї шаблони поведінки.
Особистісні питання в сучасній психотерапевтичній практиці, як правило, сприяють кращому самопізнанню потреб, мотивів, мрій та/або страхів тощо, а відповіді на на них — внутрішньо збалансовують та покращують усвідомленість життя, стосунків, кар’єри тощо
Далі в цій публікації я всебічно охарактеризую психологічну проблематику особистісних питань та розладів через призму фахової практики надання допомоги клієнтам, які звертаються за такого типу запитами.
Особистісні питання у психології
В психології особисті питання відіграють важливу роль, оскільки вони дозволяють людині краще розуміти себе, власні цінності, потреби та емоції.
Такі питання допомагають досліджувати внутрішній світ, зрозуміти свою поведінку та мотиви і знайти шляхи до саморозвитку.
На практиці, серед основних категорій особистих питань у психології, на мою думку, можна виокремити:
- Самовизначення
- Екзистенційні
- Стосункові
- Емоційної самосвідомості
- Які стосуються досвіду
- Самооцінкові
- Адаптаційні
- Розвитково-навчальні
- Бар’єрно-обмежувальні
Далі кілька слів про кожну з цих категорії через призму сучасної теорії та фахової практики.
Питання самовизначення
Хто я є? Які риси характеризують мене? Які мої сильні та слабкі сторони? Чим я відрізняюсь від інших людей? Що для мене унікально? Які мої цінності та переконання?
Зазвичай, ці питання допомагають людині зрозуміти свою ідентичність, визначити свої основні принципи та цінності, а також створити більш позитивний образ себе.
Питання про цілі та сенс життя
Які мої цілі в житті? Що я хочу досягти? Що приносить мені задоволення і радість? Яким я бачу своє майбутнє? Що для мене важливо? Що дає мені відчуття сенсу в житті?
На практиці, відповіді на ці питання допомагають людині усвідомити свої прагнення та наміри, а також визначити, що робить її життя осмисленим і наповненим.
Питання про стосунки з іншими
Які мої стосунки з іншими? Чи задоволений я своїми відносинами? Як я взаємодію з людьми, і що мені важливо в стосунках? Які мої очікування від друзів, родини, партнера? Чи відчуваю я себе зрозумілим і підтриманим у стосунках?
Ці питання, як правило, допомагають аналізувати міжособистісні стосунки, зрозуміти свою роль у них та визначити, як покращити взаємодію з оточенням.
Питання емоційної самосвідомості
Як я реагую на складні ситуації? Які емоції виникають у стресових моментах? Як я виражаю свої емоції? Чи дозволяю собі бути відкритим? Що мене заспокоює або, навпаки, дратує? Як я регулюю свої емоції?
Ці та схожі особисті питання важливі для розвитку емоційного інтелекту, що допомагає краще усвідомлювати і керувати власними емоціями, а також знаходити способи подолання стресу.
Питання про минулий досвід та його вплив
Які події минулого найбільше вплинули на мене? Які травми або труднощі я пережив, і як вони вплинули на моє теперішнє? Чи є речі, з якими я досі не примирився? Які позитивні події минулого мене сформували?
Зазвичай, такого типу питання дозволяють зрозуміти, як минулі переживання впливають на теперішнє і, за потреби, працювати з травмами для зцілення і розвитку.
Питання про самоприйняття та самооцінку
Чи приймаю я себе таким, яким є? Чи задоволений/а я собою? Як я реагую на власні помилки? Яка моя самооцінка? Чи можу я сказати, що люблю і поважаю себе? Чи дозволяю собі бути недосконалим/ою?
Досвід підказує, що розуміння рівня самоприйняття та самооцінки є важливим для особистого розвитку. Вони дозволяють людині працювати над здоровим ставленням до себе і своїх недоліків.
Питання про адаптивність та гнучкість
Як я реагую на зміни? Чи легко я адаптуюсь до нового? Чи можу я змінювати свої переконання, якщо вони не відповідають дійсності? Як я ставлюся до невизначеності?
В таких випадках адаптивність і гнучкість важливі для здатності людини пристосовуватися до різних життєвих обставин, приймати виклики і знаходити нові шляхи для розв’язання проблем.
Питання про особистісний розвиток і навчання
Що мені потрібно для особистісного розвитку? Чого я хотів би навчитися? Які нові навички або знання можуть покращити моє життя? Чи готовий/а я виходити за межі зони комфорту?
Практика підтверджує, що такі особисті питання сприяють особистісному зростанню, допомагаючи людині визначити свої зони розвитку і мотивуватися на навчання і вдосконалення.
Питання про бар’єри та обмеження
Що мене стримує від досягнення цілей? Які мої страхи? Які бар’єри я сам/а собі створюю? Як можна подолати власні обмеження і бар’єри?
Це особисті питання про усвідомлення власних перешкод на шляху до змін та визначення способів їх подолання. Вони дозволяють зняти обмеження і стати ближчим до власних цілей
Природа розладів особистості
Розлад особистості — давнє поняття, пов’язане із такими стигматизуючими ярликами, як холерик, меланхолік, істеричка, невротик, лібідозні типи, невротичні стилі, психопатії та багато інших.
Сучасна міжнародна система класифікації формальних розладів (МКХ-11) лише підвищила інтерес до розладів особистості.
Згідно міжнародних класифікаторів захворювань МКХ та DSM розлади особистості – це:
Значущі порушення у конституції характеру (сукупності характерологічних рис) та поведінкових проявах індивіда, що зазвичай не є безпосередніми наслідками соматичного захворювання, травми головного мозку або інших психічних розладів, але охоплює основні сфери діяльності психіки, супроводжуються особистісною та соціальною дезінтеграцією.
Переважно виникають розлади особистості та стають помітними ще у дитячо-підлітковому віці та не зникають у періоді дорослості.
Таким людям притаманна дисгармонія емоційно-вольових якостей особистості при збереженому інтелекті.
Вважається, що патологічна конституція особистості виникає через вроджену або рано набуту неповноцінність нервової системи (спадковість, асфіксія плоду, перенесені інфекції та травми тощо), а також несприятливий вплив соціального середовища (виховання у неповній чи дисгармонійній сім’ї, алкоголізм батьків, дитячі психотравми різної етіології тощо).
Основні види розладів особистості (МКХ-10)
Параноїдний розлад особистості – такі люди схильні до генерування та застрягання у надцінних ідеях, мають односторонні, сплощені, але стійкі емоційні переживання, які витісняють раціональну складову з мисленнєвої та поведінкової активності.
Їх можна охарактеризувати як недовірливих, необґрунтовано підозріливих, із завищеною самооцінкою та почуттям власної гідності.
Світогляд та коло інтересів в параноїдних осіб звужені, негнучкі, судження та умовиводи категоричні і водночас наївно-фантасмагоричні.
Шизоїдний розлад особистості характеризується замкнутістю, некомунікабельністю, ригідністю, контакти таких людей з іншими формалізовані, без прив’язаності, проявів емпатії чи просоціальності.
Коло спілкування таких осіб надзвичайно вузьке та формується згідно інтересів та потреб людини з цим розладом і потрапити туди не легко.
Показовою є парадоксальність, недбалість зовнішнього вигляду особи з шизоїдним розладом, що проявляється як у стилі одягу, виборі зачіски, так і неприродності, роботизованості або незграбності рухів, міміки, проксеміки.
Шизоїди справляють враження диваків, ексцентриків не лише через свій зовнішній вигляд, а й відірваність від буденних справ членів своєї сімї, колег чи однокласників. Часто мають специфічні музичні, творчі чи наукові вподобання.
Дисоціальний розлад особистості (антисоціальний розлад, соціопатія) – поведінка таких осіб заперечує та порушує загальноприйняті соціальні правила, норми та цінності, оскільки вони не здатні до співпереживання, ідентифікації себе з іншою людиною, докорів сумління чи розкаяння.
Моральний розвиток соціопатів знаходиться на передконвенційному рівні. Вони запальні, егоцентричні та жорстокі, несхильні до саморефлексії, критичної оцінки своїх вчинків, натомість знаходять виправдання своїх неправомірних дій у поведінці чи словах інших людей.
Емоційно-нестійкий розлад особистості (межовий розлад особистості) має такі характерні ознаки: виражена мінливість настрою («від любові до ненависті»), непослідовність у самоусвідомленні, міжособистісних стосунках та виконанні навчальних або професійних обов’язків, імпульсивність та дратівливість, повторюване почуття нудьги, розчарування або спустошеності.
Помітними є труднощі у самоменеджменті, плануванні та досягненні довгострокових цілей. Простежується тенденція або до самоушкоджуючої поведінки, або до різних форм агресії щодо інших людей.
Істеричний (гістріонний) розлад особистості – поведінка таких осіб розрахована на справляння враження та привертання уваги, театралізована, нерідко сексуалізована.
Вони полюбляють яскравий, незвичайний зовнішній вигляд, що вирізнятиме їх із «сірого натовпу». Схильні до самопіару, фантазування, перебільшення своїх емоцій, значення власних вчинків та досягнень.
Патологічно прагнуть визнання та емоційної підтримки зі сторони інших людей, не здатні до систематичного виконання роботи (особливо монотонної), переживання глибоких почуттів, неуважні до психологічних та інших потреб оточуючих.
Обсесивно-компульсивний (ананкастний) розлад особистості проявляється у невиправданому перфекціонізмі, тривожності, схильності до сумнівів, занепокоєнні правилами, деталями та порядком, педантичності та обережності, зосередженості на результатах своєї діяльності без здатності отримувати задоволення від самого її процесу, підвищеним контролем за собою та іншими.
Мислять люди з ОКРО категоріями поляризованими категоріями «чорне-біле», що часто призводить до непорозумінь у міжособистісних стосунках.
Зазвичай вони є песимістами, хоча можуть вважати себе «реалістами», тому схильні до депресій та самогубств.
Тривожний розлад особистості характеризується схильністю до тривожних передчуттів, катастрофізації подій чи ситуацій, незмінному знаходженні причини для власного занепокоєння.
Такі особи схильні до панічних атак, завжди обдумують найгірші сценарії розвитку подій у їхньому житті чи житті значущих для них людей, можуть ухилятися від нових знайомств, місць, виконання нових для себе професійних обов’язків, публічних виступів через страх критики, насмішки або ігнору.
Залежний розлад особистості – люди, що потерпають від цього розладу оцінюють себе як безпомічних, неповноцінних без допомоги інших, не є життєстійкими.
Вони не здатні до автономності та самостійності у поглядах, здійсненні важливих виборів, прийнятті рішень та виконанні різного роду завдань.
Тому такі особи патологічно шукають схвалення і підтримки від інших, є конформістами, які прагнуть перекласти відповідальність на інших за прийняття важливих рішень та зміни у своєму житті.
Поширеність розладів особистості
Довгий час у клініцистів складалося враження, що розлади особистості є поширеними серед клінічних груп населення, які шукають вирішення психологічних проблем.
Це було підтверджено в дослідженні пацієнтів, яких лікували амбулаторно: більше 80% з них мали розлад особистості.
Пацієнти зазвичай шукали лікування від депресії та тривоги, але структуровані клінічні інтерв’ю показали, що вони майже завжди разом із тим, мали розлад особистості.
Більшість досліджень поширеності розладів особистості серед звичайного населення далеко не репрезентативні. Майже всі вони були проведені в США.
Незважаючи на це, дослідження показали однакову поширеність будь-якого розладу особистості: від 7,3% до 15,7%, із середнім рівнем 10,3%.
Таким чином, точкова (в одному часовому моменті) поширеність розладів особистості становить 10%, проте виявлено, що впродовж життя близько 30–40% населення демонструють ознаки якогось із розладів особистості.
Генетичні чинники визначають 40–50% варіацій у розвитку розладів особистості.
Розлади особистості — на все життя?
Донедавна вважалося, що розлади особистості починаються рано і є хронічними, такими, що тривають протягом усього життя, однак останні опубліковані дослідження ставлять це припущення під сумнів.
Відтак, дослідження Ферро, Кляйна, Шварца, Каша та Лідера та ін. і неопубліковані дані з Норвегії показують, що розлади особистості можуть минати із часом.
Було виявлено, що через 2 роки після діагностування лише 50% осіб із початковим розладом особистості все ще мають це розлад. Відсоток становить 35–40% після 4 років, 25% після 6 років, 15% після 10 років і 10% після 25 років.
Попри це без психотерапії люди з виявленим розладом особистості зазвичай важче даватимуть собі раду зі стресами та життєвими викликами, аніж середній представник суспільства.
Тенденція протягом життя щодо набуття імпульсивних розладів (антисоціальних, театральних, межових) у середньому знижується, тоді як тенденція до замкнутого, контрольованого афектом розладу (шизоїдний, параноїчний, обсесивно-компульсивний) – зростає.
Психологічна допомога при розладах особистості
Психологічна допомога при розладах особистості є комплексним процесом, що потребує спеціалізованого підходу для поліпшення якості життя та соціального функціонування.
Основні методи допомоги можуть включати психотерапію, медикаментозне лікування (за потреби) та соціальну підтримку, а основні підходів, які на практиці доводять свою ефективність у роботі з особистісними розладами, на мій погляд такі:
Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)
КПТ допомагає людям з особистісними розладами усвідомити та змінити деструктивні моделі мислення і поведінки.
Ця терапія спрямована на те, щоб навчити клієнта розпізнавати негативні думки, які провокують небажану поведінку, і поступово змінювати їх на більш конструктивні.
КПТ може бути корисною для людей з такими розладами, як тривожні, залежні, уникальні, нарцисичні та параноїдальні розлади особистості.
Діалектико-поведінкова терапія (ДПТ)
ДПТ — це спеціалізований підхід, розроблений для роботи з прикордонним розладом особистості, який включає елементи КПТ, майндфулнес (усвідомленість) та регуляцію емоцій.
ДПТ допомагає клієнтам навчитися краще управляти емоціями, знижувати імпульсивність і покращувати навички міжособистісного спілкування.
Цей метод показав високу ефективність у зменшенні суїцидальних думок та поведінки.
Психодинамічна психотерапія
Психодинамічний підхід фокусується на глибинному розумінні несвідомих факторів, які впливають на емоції і поведінку клієнта.
Вона допомагає людям з особистісними розладами розібратися в минулих подіях і емоціях, які можуть бути джерелом нинішніх проблем.
Такий підхід може бути корисним для тих, у кого є глибинні емоційні травми або постійні труднощі у стосунках.
Схемотерапія
Схемотерапія об’єднує елементи КПТ, психодинамічної терапії та інших підходів і фокусується на схемах мислення, які формуються в ранньому віці і впливають на поведінку у дорослому житті.
Ця терапія допомагає людям із стійкими моделями мислення і поведінки, які часто зустрічаються при особистісних розладах, таких як прикордонний, залежний, уникальний і нарцисичний розлади.
Терапія, заснована на усвідомленості (майндфулнес)
Майндфулнес-терапія включає вправи зосередження на теперішньому моменті, що може допомогти зменшити симптоми тривожності, імпульсивності та емоційної нестабільності.
Практика усвідомленості дозволяє знижувати стрес і керувати своїми емоціями, що є важливим елементом допомоги при особистісних розладах.
Групова терапія
Групова терапія може бути ефективною для розвитку навичок соціальної взаємодії та розуміння інших.
Вона надає клієнтам можливість побачити, як вони взаємодіють з іншими людьми, і отримати зворотний зв’язок, що сприяє саморозумінню і вдосконаленню навичок міжособистісного спілкування.
Підтримка з боку сім’ї та близьких
Сімейна терапія або навчання членів сім’ї навичкам підтримки можуть допомогти краще зрозуміти потреби людини з особистісним розладом.
Психоедукація для родини дозволяє запобігти конфліктам і сприяє створенню підтримуючого середовища, що допомагає клієнту стабілізуватися і відчувати себе захищеним.
Медикаментозна терапія (при потребі)
Іноді медикаменти можуть використовуватись як частина комплексного підходу.
Хоча ліки не можуть вилікувати особистісний розлад, вони можуть полегшити певні симптоми, як-от депресію, тривогу чи імпульсивність, що допомагає клієнтам легше долати свої труднощі.
Важливість психоедукації та підтримки
Важливим елементом роботи з людьми з особистісними розладами є надання інформації про розлад як самому клієнту, так і його родичам. Це допомагає знизити стигму, навчити навичкам адаптації та надати підтримку в подоланні життєвих труднощів
Підсумки
Особисті питання у психології допомагають людині краще зрозуміти себе і виявити свої потреби, мотиви, мрії та страхи.
Відповіді на ці питання не тільки допомагають знайти внутрішній баланс, а й сприяють усвідомленому підходу до життя та міжособистісних стосунків
На практиці, позаяк особистісні розлади, зазвичай, є хронічними, тому лікування потребує часу, терпіння і послідовності.
Важливо, щоб клієнти поступово усвідомлювали свої емоційні і поведінкові реакції, а терапевт допомагав вибудовувати стратегії адаптації, які допоможуть їм краще справлятися з життєвими викликами.
Комплексний і індивідуалізований підхід до кожного випадку є ключем до ефективної допомоги людям із розладами особистості, і він допомагає їм покращити якість життя, стосунки з оточенням та здатність до емоційного самоконтролю
Підбір фахівців
Щоби проконсультуватися щодо особистісних питань та/або розладів у вас чи ваших близьких, звертайтеся до мене через контакти у профайлі або підберіть фахівців у спеціальному розділі Простору Психологів
