Що таке поведінкова залежність?
Зазвичай, коли ми чуємо слово «залежність», уявляємо пристрасть до речовин — алкоголю, нікотину чи наркотиків. Та залежність може виникати не лише від хімічних речовин, а й від певних форм поведінки — азартних ігор, шопінгу, соцмереж чи навіть спорту.
Поведінкова залежність – це глибока прив’язаність до шкідливого для людини досвіду чи дії, які стають життєво важливою частиною існування людини, і яких вона не може позбавитись.
До поведінкових залежностей відносять:
- Ігрову залежність
- шопоголізм
- інтернет-залежність (від телефонів, комп’ютерних ігор, соціальних мереж)
- нав’язливу пристрасть до фізичної активності
- залежність від естетичної медицини
- компульсивне переїдання
- порнозалежність
У цій статті я хочу зосередитись переважно на тому різновиді залежної поведінки, який пов’язаний із сучасними технологіями — зокрема, з надмірним користуванням смартфонами, соціальними мережами, відеоіграми та іншими цифровими платформами.
Попри те, що людина не вводить у свій організм жодних хімічних речовин, вона може досягати схожого ефекту, адже технології ретельно продумані і створені так, щоб максимально приваблювати, утримувати увагу і викликати сильну емоційну реакцію.
Хімічна та поведінкова залежність мають багато спільного: вони стимулюють одні і ті самі осередки мозку, пов’язані з винагородою та живляться подібними потребами людини – у соціальній залученості, підтримці, досягненні мети та відчутті власної ефективності.
Дослідження показали, що в середньому молодь проводить близько шести годин в день в смартфонах і витрачає на це більше часу, ніж на будь-яку іншу діяльність, окрім сну. Відеоігри приваблюють мільйони підлітків та молоді, у сорока відсотків яких, виникає залежність. Нові ігри дозволяють учасникам взаємодіяти один з одним в реальному часі, що робить їх особливо адиктивними.
Завдяки інтернету наше життя стало набагато зручнішим, але в цій зручності криється згубна спокуса. Технологію не можна вважати морально хорошою чи поганою, доки корпорації не починають використовувати її для масового споживання. Додатки та платформи мають за мету зміцнити та розширити соціальні зв’язки, але в той же час вони можуть викликати залежність.
Коли задоволення перетворюється на залежність: ознаки та наслідки
Пристрасть до певної діяльності може поступово почати керувати поведінкою людини. Коли потяг стає непереборним, це заняття займає непропорційно велику частину часу, енергії та навіть формує ідентичность. У результаті вона починає витісняти інші важливі сфери життя і вступає з ними в конфлікт.
Поведінкові залежності — це шкідливе явище, оскільки вони:
- позбавляють людину контролю над власною поведінкою — здатності обирати, припиняти або змінювати заняття;
- заважають виконанню життєвих ролей (професійних, сімейних, соціальних);
- відволікають від важливих справ;
- знижують ефективність у роботі та навчанні;
- негативно впливають на дотримання базових потреб, включно з особистою гігієною;
- погіршують соціальні взаємозв’язки;
- можуть призводити до юридичних або фінансових проблем;
- завдають шкоди психоемоційному стану.
Головне питання: де проходить межа між невинною розвагою та залежністю? Як співіснувати з досвідом, який може приносити задоволення, є невід’ємною частиною сучасного життя, але, водночас, може викликати залежність?
Відповідь — у розумінні психологічних механізмів формування поведінкової залежності та в усвідомленні того, як і коли вона починає мати небезпечний вплив на психіку.
Механізми виникнення поведінкової залежності
Протягом десятиліть неврологи вважали, що залежність викликають лише наркотики та алкоголь. Поведінка може бути приємною, але це задоволення ніколи не досягає того деструктивного ступеню, як при вживанні наркотичних речовин чи алкоголю.
Однак, дослідження довели, що адиктивна поведінка викликає аналогічні реакції мозку, що і під час вживання наркотику. В усіх випадках виробляється дофамін, який впливає на рецептори мозку та викликає гостре відчуття задоволення.
У звичайному стані мозок виробляє дофамін у помірних кількостях — цього достатньо для підтримки базового рівня мотивації та настрою. Але наркотики чи поведінкова залежність різко підвищують його рівень, викликаючи короткочасну ейфорію.
З часом мозок починає «звикати» до такої надстимуляції — природна система вироблення дофаміну пригнічується. Щоб знову відчути задоволення, людині потрібна все більша стимуляція. Але навіть це не дає очікуваного ефекту: кожна нова «доза» — дії чи речовини — викликає дедалі слабшу реакцію.
Одне з важливих відкриттів, пов’язане з дослідженням дофаміну, пролило світло на справжню суть залежності.
Виявилось, що ключову роль відіграє не стільки саме задоволення, скільки його очікування. Залежна людина «підсаджується» не на приємні відчуття, а на жагу — сильне, майже неконтрольоване прагнення отримати винагороду.
Навіть якщо реальне задоволення давно згасло, мозок продовжує вимагати повторення дії. Саме тому звільнитися від залежності так складно: впоратись із бажанням значно важче, ніж із самим відчуттям.
Одним із ключових чинників у виникненні залежності є контекст (ситуація), що супроводжує викид дофаміну. Самі по собі речовини чи поведінка не викликають залежність до тих пір, поки ми не починаємо використовувати їх для вирішення своїх психологічних проблем!!!
Залежність — це не хвороба, це – зв’язок між незадоволеною психологічною потребою та дією, яка тимчасово полегшує внутрішній стан, але в довгостроковій перспективі шкодить. Це не просто фізична реакція, а психологічна відповідь на досвід, який здається ефективним способом упоратися зі стресом, тривогою чи емоційним болем.
Вважається, що найнебезпечнішим періодом виникнення залежності є дитинство та юність. Головною причиною є низький рівень самоконтролю та те, що в житті молодих людей з’являється багато відповідальності, з якою вони не в змозі впоратись.
У віці приблизно тридцяти років люди, зазвичай, навчаються справлятись з життєвими труднощами, набувають соціальних зв’язків та психологічної стійкості.
Структура поведінкової залежності
В основі сучасних поведінкових залежностей лежить один або декілька з цих компонентів:
- Спокусливі цілі, що знаходяться поза зоною досяжності
Можна сказати, що ми живемо в епоху культури цілей. Звичайно, цілі є необхідними на життєвому шляху: вони визначають нашу активність, відображають особистісну направленість, але зараз вони почали грати надзвичайну роль.
Інтернет та смарт-технології значно полегшили пошук нових цілей та орієнтацію в них, а також стали інструментами нав’язливого відслідковування цілей.
Людина, що зосереджується на досягненнях (підрахунку калорій, збільшенні фізичних навантажень тощо), поступово втрачає справжнє уявлення про свою фізичну активність, бажання та потреби організму.
У підсумку, коли все життя є послідовністю цілей, які необхідно досягти, людина майже весь час знаходиться не в стані досягнення та успіху, але в стані прагнення.
Цілі збільшуються та підживлюють адиктивні прагнення, які приносять або відчуття невдачі або повторюваного успіху, що змушує ставити нові амбіційні цілі замість досягнутих.
- Непередбачуваний позитивний зворотний зв’язок
Під час отримання позитивного зворотного зв’язку, похвали чи винагороди, в організмі людини виробляються «гормони щастя». Вони стимулюють підвищення настрою, підсилюють відчуття благополуччя та впевненості в собі.
Зворотний зв’язок, у вигляді «лайків» у соцмережах, став цифровим наркотиком, а випадкові виграші в іграх – найсильнішим засобом виникнення залежності, адже досвід подолання нещодавнього програшу має величезну мотиваційну силу.
- Відчуття поступового прогресу та удосконалення
Нам дуже важко відмовлятись від вже досягнутого рівня. Розробники ігор вдало користуються цією психічною особливістю, пропонуючи платити за можливість продовжувати гру (за відновлення енергії або прогресу, додаткові життя чи здібності).
Якщо ми витратили на гру свій час, а іноді і гроші, дуже не хочеться визнавати поразку. Ми починаємо грати, щоб розважитись, а продовжуємо, щоб не відчувати себе нещасними.
Якщо на початку гри гравець має успіх, це породжує у нього нереалістичні амбіції і високі очікування. Вдача новачка (рання винагорода) – це потужна приманка, яка насправді чітко спланована та організована розробниками ігор.
- Зростання складності задач
Попри загальну тенденцію до спрощення у всіх сферах життя — від побуту з розумною технікою до цифрових сервісів, що економлять наш час і зусилля, — людині все ж необхідно стикатися з певними труднощами. Саме подолання перешкод дає можливість по-справжньому відчути радість, усвідомити власний розвиток і цінувати досягнення.
Збільшення складності – є важливим гачком, який робить гру захоплюючою, коли ми оволодіваємо певною майстерністю. По мірі удосконалення навичок, наш мозок починає працювати більш ефективно та робить процес приємним.
Людям подобаються власні творіння: робити з хаосу порядок, виправляти помилки, будувати. Відчуття творення того, що потребує зусиль та досвіду – головна сила, що стоїть за залежністю.
Ще задовго до появи інтернет-технологій науковці виявили низку особливостей функціонування психіки, зокрема – поняття зони найближчого розвитку та відчуття потоку.
Обидва феномени пов’язані з переживанням радості, захоплення й навіть ейфорії у ситуаціях, коли людина стикається з труднощами, які здатна подолати на межі своїх можливостей.
В контексті ігор спеціалісти називають це відчуття людичним (від лат. Ludus – гра) циклом. Це повторюваний процес занурення людини в ігрову, творчу або символічну діяльність, у якому чергуються етапи мотивації, входження в «ігрову рамку», активної участі (з надзвичайно вираженим ефектом потоку), завершення та інтеграції досвіду.
У деяких людей виникає гостра потреба «виходити» за межі рутини в гру, де є новизна, ризик, виклик і можливість суб’єктивного зростання.
Ще одним потужним мотиватором для людей є відчуття близькості перемоги, воно захоплює і змушує продовжувати робити хоч щось, щоб полегшити розчарування від програшу в останню хвилину.
- Напруженість, що потребує розрядки (інтрига)
Людині властиве прагнення до завершення завдання (ефект Зейгарник, розрядка напруженої системи). Незавершені переживання займають розум людини набагато сильніше, ніж завершені; енергія, що з’являється як паливо для досягнення бажаного, має знайти вихід, розрядитись.
Ми прагнемо дослухати мелодію, дізнатись, що в кінці фільму чи серіалу, пройти до кінця квест.
- Сильний соціальний зв’язок
Люди – соціальні істоти, нам притаманно порівнювати себе з іншими. Переважна більшість з нас не впевнені у власній цінності, нам важко не зважати на те, що думають про нас інші.
Соціальні мережі – величезний канал зворотного зв’язку. Ми дуже уважно слідкуємо за позитивним фідбеком і намагаємось ігнорувати негативний, хоча є до нього дуже чутливими.
Ми робимо фотографії, щоб зберегти спогади, але ще і для того, щоб поділитись цими спогадами. Соцмережі наповнені відредагованими фото та відео, що викладаються задля отримання соціального схвалення. Соціальне підтвердження є коротким і нам постійно необхідні нові його дози.
Соціальна взаємодія присутня і в іграх, де необхідно об’єднуватись в групи чи гільдії для виконання квесту або завдання. Вийти з гри не дозволяє страх підвести «друзів», бажання не пропустити спільної активності.
Треба зазначити, що шкода пристрасті до спілкування та дружби в мережі полягає не тільки в глибокій прив’язаності до цього світу. Молоді геймери мають складності у розвитку соціальних навичок: комунікації в реальному житті, емпатії, розумінні емоцій інших, близькості, інтимних стосунках.
Вчені вважають, що спілкування в мережі є токсичним для дітей, адже через екран дитина не може зрозуміти, як її слова впливають на інших людей.
Як мінімізувати ризик появи небезпечних поведінкових залежності
Науковці сходяться у думці, що краще сформувати в дитинстві правильний баланс між гаджетами та реальним життям, ніж у майбутньому виправляти нездорові звички.
Ось декілька способів, які допоможуть батькам в світі інтернет технологій:
1. Не давати гаджети дітям в перші роки життя. Дитина має вчитись на взаємодії з живими людьми, отримувати тепло та любов, вчитись долати труднощі, бути допитливою, отримувати зворотний зв’язок, творити, мріяти тощо.
2. Якщо технології і використовуються, то це має відбуватись у взаємодії із дорослими, які пов’язують те, що відбувається на екрані з реальним світом. Досвід не повинен замикатись у віртуальному світі, але має переноситись в реальність.
3. Слід Обирати додатки, які пропонують активні заняття, а не пасивний перегляд. Під час же перегляду телевізору чи відео, потрібно приділяти увагу змісту передач, питати дітей про можливий розвиток подій та ін.
4. Вчити дітей та підлітків базовим життєвим навичкам, долучати до спорту, сприяти спілкуванню з природою та взаємодії з людьми. Сховатись від технологій неможливо, але необхідно наповнити життя дітей чимось приємним та захоплюючим, що є альтернативою спілкуванню в мережі.
5. Бути для дитини доступними, спокійними, інформованими та реалістичними батьками. Встановлювати кордони та підтримувати екологічний відносини з технологіями. Бажано систематично виділяти час на спілкування, адже головна проблема дітей-ігроманів – це самотність.
Допомога дорослим, що мають поведінкову залежність
Переважна більшість молодих людей та дорослих не вважають свою пристрасть до технологій, гонку за цілями, перебування годинами в соцмережах, фінансові витрати проблемою, а впоратись з цим без внутрішнього бажання і мотивації немає можливості.
Люди із поведінковою залежністю звертаються по допомогу частіше після прохань або вимог близьких людей, рідше за власною ініціативою.
Головним в роботі з людьми із залежною поведінкою є дослідження внутрішньої потреби чи потреб, які ця поведінка задовольняє.
Важливим також є усвідомлення людиною ціни адиктивної поведінки та набуття мотивації змінюватись. Майже неможливо впоратись із залежністю придушенням бажань силою волі. Скоріше буде працювати відволікання, переключення на інший вид активності.
Ключовим фактором у процесі подолання будь-якої залежності є середовище! Сприятливе середовище стимулює бажані звички та поведінку, мінімізує спокуси.
Технології стали невід’ємною частиною нашої реальності, і уникнути їх — неможливо. Але наше завдання — навчитися тримати внутрішній баланс, не загубитись у світі безмежних можливостей, інформації та цифрових спокус, не втратити себе і не віддалитися від того, що справді важливим для нас.”
