Симптом – (грец. Symptoma – ознака, випадок) – окрема ознака хвороби, феномен, що не спостерігається у здорового організму. Симптом проявляється об’єктивно чи суб’єктивно, у відчутті зміни стану організму або його функції.
Переважна більшість людей в нашому суспільстві звикла жити у медичній парадигмі, згідно з якою кожній події можна знайти пояснення, причини і наслідки нерозривно пов’язані.
Але крім того, що симптоми можуть бути прямим наслідком несприятливих зовнішніх чи внутрішніх умов життєдіяльності людини, трапляються випадки, коли появі симптому не можна знайти об’єктивних пояснень.
До психотерапії часто звертаються люди у пошуках зцілення від симптомів, яких не вдається позбутись за допомогою медицини.
В цій статті мені хотілося б подивитись на симптоми, не як на неприємні наслідки хвороби, а як на наш спосіб взаємодіяти зі світом, спробу нашої психіки відновити рівновагу через сигнали тіла.
Організмічна теорія
Почнемо з розгляду організмічної теорії ( холістичного підходу), сутністю якої є визначення організму, як єдиного цілого, а не суми його частин.
Спроби поєднати свідомість та тіло робилися багатьма дослідниками в області медицини, фізіології, психології, філософії тощо.
З організмічною точкою зору близько співвідноситься гештальт-психологія, одним з відкриттів якої було те, що людина сприймає задачу, як осмислене ціле, а не як дещо, складене з частин.
Провідним представником організмічної теоріє є Курт Гольдштейн, видатний німецький та американський нейропсихіатр.
Він досліджував ушкодження мозку солдат під час Першої Світової війни і дійшов висновку: жоден симптом не може розглядатись, як результат органічного ураження або захворювання, а є проявом всього організму.
Свідомість та тіло – не окремі сутності, а свідомість не складається з окремих незалежних елементів та явищ, як тіло не складається з незалежних органів та процесів.
Те що відбувається на рівні частин, впливає на ціле, будь-яке психічне або фізіологічне явище відбувається в контексті всього організму.
В огрганізмічній теорії здоровій особистості притаманна організованість, узгодженість. По причині того, що організм не зводиться до суми елементів, не передбачається наявність «організатора», що поєднує елементи в єдине ціле.
Організм функціонує за принципом фігури та фону. Фігура – це будь-який процес, що виникає та виділяється на фоні. З точки зору сприйняття, це те, на чому сфокусована свідомість. З точки зору діяльності, фігура – це основна активність організму на даний момент.
Фігура визначається на фоні всього організму в залежності від задач або потреб, що стоять перед людиною. Одночасно, організму властиво вирівнювати свій стан після напруження, наприклад їсти в стані голоду, відпочивати при втомі.
Гольштейн підкреслює важливість об’єктивного світу, і як джерела перешкод, які повинен подолати індивід, і як джерела того, завдяки чому організм виконує своє призначення.
Це означає, що середовище вторгається в організм, стимулюючи або надмірно стимулюючи його так, що рівновага порушується.
В той самий час організм, що виведений з рівноваги, шукає в середовищі те, у чому відчувається потреба для відновлення внутрішнього балансу. Іншими словами, між організмом і середовищем існує постійна взаємодія.
Людина має дійти згоди із середовищем, оскільки воно дає засоби для задоволення потреб та самоактуалізації, а також містить перепони та складності, що заважають процесам пристосування та розвитку.
Досліджуючи пацієнтів з ураженнями мозку, Гольдштейн виявив, що поведінка таких людей по характеру є компенсаторною і дозволяє їм дійти згоди із середовищем найкращим у даних обставинах способом(!).
Дослідник відмічав, що організм дуже пластичний та швидко адаптується до будь-якого локального ушкодження.
Організмічна теорія дає можливість зрозуміти принцип функціонування організму та проаналізувати симптом, як прояв або аспект цього функціонування.
Стрес, як форма взаємодії з оточенням
Теорію стресу сформулював Ганс Сельє на початку минулого століття.
Стрес – це стан занепокоєння, фізіологічної або психологічної напруги, зумовлений реальною чи уявною загрозою, зовнішніми або внутрішніми чинниками.
Стрес – це нормальна реакція адаптації організму, що забезпечує захист від руйнівних психічних чи фізичних впливів.
Важливо зазначити, що стрес може бути викликаний і власними думками, побоюваннями, самокритикою, самозвинуваченнями тощо.
Залежно від інтенсивності та тривалості впливу чинника, що діє на організм, стану самого організму та умов протікання взаємодії, стрес-реакція може відбуватись в декілька стадій: тривоги, резистентності ( звикання) та виснаження (дистрес).
Ступінь вираженості реакції стресу залежить від нашої здатності адаптуватись, від зовнішніх умов ( соціальних, економічних, політичних та ін.), життєвої позиції, ставлення до себе та оточуючих, оцінки своїх сил та ресурсів.
Короткочасний стрес викликає мобілізацію, активує внутрішні резерви організму, але тривалий стрес і його наслідки становлять загрозу для здоров’я, адже здатність до адаптації не є безмежною.
Найбільшого ураження зазнають центральна та периферійна нервова, серцево-судинна, ендокринна та імунна системи.
В контексті теми симптомів, мені хотілося б визначити основну ідею: реакція на будь-який вплив зовнішніх чи внутрішніх чинників – це адаптація організму до нових умов та відповідь організму на порушення гомеостазу (сталості). Всі реакції і зміни, що відбуваються під час взаємодії, відбуваються на рівні всього організму.
Науки, що вивчають зв’язок фізичного та психічного здоров’я людини
На сьогодні існує величезна кількість наукових досліджень, які доводять взаємозалежність процесів, що протікають в організмі на всіх рівнях, багато наук глибоко вивчають цей зв’язок.
Нейроімунологія — це наука, що вивчає взаємодію між нервовою та імунною системами. Вона досліджує, як ці дві системи спілкуються між собою, впливають одна на одну, і як їхній дисбаланс може призводити до різних захворювань.
Вплив та взаємозв’язок в організмі відбувається завдяки нейропептидам (білковим молекулам, які відповідають за комунікацію в нейронах), гормонам (продуктам секреції залоз), флорі кишківника, фізіології серця та ін.
Всі тканини тіла пронизані нейропептидами – тканини приймають та відправляють ці молекули, забезпечуючи обмін інформацією про стан органів і систем. Зміни в організмі відбуваються, як в стані стресу, так і при переживанні приємних емоцій.
Психосоматика — це напрям на межі медицини та психології, який досліджує вплив психічних факторів (стресу, емоцій, психічних станів) на фізичне здоров’я. Психосоматичні розлади виникають, коли психічні стресори спричиняють або погіршують фізичні хвороби.
Медична психологія — галузь, що поєднує психологію та медицину, зокрема займається вивченням психічних розладів, які можуть впливати на фізичне здоров’я, а також з’ясуванням, як психічний стан людини може впливати на розвиток або перебіг фізичних захворювань.
Нейропсихологія — наука, що вивчає, як функціонування мозку пов’язано з психологічними та фізіологічними процесами, зокрема, як психічні стани можуть впливати на фізіологічне здоров’я, включаючи нейробіологічні механізми, що зумовлюють такі зв’язки.
Соціальна медицина — дисципліна, яка досліджує соціальні та економічні фактори, що впливають на здоров’я людини, в тому числі психічні стресори, які можуть стати причиною фізичних хвороб.
Ці галузі допомагають краще зрозуміти, як психіка і тіло взаємодіють і впливають одне на одне, що важливо для ефективного лікування та підтримки здоров’я.
Робота із симптомом в психотерапії
Психотерапія не може бути альтернативою медицині! Перед початком психотерапії, особливо якщо симптоми є новими або інтенсивними, важливо пройти медичне обстеження, щоб виключити будь-які фізичні причини.
У багатьох випадках психотерапія та медичне лікування можуть відбуватися паралельно.
Будь-який напрям психотерапії підтримує здоровий спосіб життя, що сам по собі може призвести до значних змін у психічному та фізичному стані.
Важливим аспектом на шляху до покращення фізичного стану є відновлення зв’язку зі своїм тілом. Цього можна досягти завдяки прогулянкам на природі, фізичній активності, зарядці.
Більш складними, але і більш ефективними є медитація, йога, аутогенне тренування. Завдяки цим методам є можливість помітити м’язові напруження, обмеження рухливості, тілесні відчуття та емоційні переживання, що можуть сигналізувати про внутрішні конфлікти, незадоволені потреби, непережиті почуття.
Існують напрями психотерапії, які цілеспрямовано працюють зі зв’язком між психікою та тілом – це так звані психосоматичні або тілесно-орієнтовані підходи. Вони визнають, що емоції, травматичні події, надмірні стреси можуть проявлятись у тілі у вигляді болю, напруги, симптомів:
Біоенергетика – це метод тілесно-орієнтованої психотерапії, що розглядає функціонування психіки людини в категоріях тіла та енергії. Засновником цього методу є американський психіатр та психотерапевт Олександр Лоуен. Свою концепцію він заснував у 50-х роках минулого століття на базі роботи з тілом в психоаналізі Вільгельма Райха.
Джерелом патологічних психічних станів, таких як депресії, невротичні прояви, хронічні м’язові напруження, що блокують вільний рух енергії в організми, біоенергетика вбачає у придушенні людиною своїх почуттів.
В ранньому дитинстві проявляються, а далі закріплюються специфічні навички уникнення болю, відчаю чи страху, а також способи отримання любові, безпеки, прийняття.
Закріплені способи та симптоми, що виникають, ригідні схеми поведінки та почуттів, а також паттерни, що стримують природні прояви, формують «панцир характеру».
За цією теорією, фізичне тіло людини символічно відображає її психіку. Характер, як сукупність певних сталих рис та проявів індивіда, впливає на стан здоров’я та тривалість життя.
Терапія складається з пізнання структури затиснень та напруження в тілі і відновлення заморожених, стримуваних емоцій.
Цей процес призводить до вивільнення великих запасів енергії, які були задіяні на стримування тілесних імпульсів. Енергію, що вивільняється, людина може направити на більш творчі форми пристосування та розвитку індивідуальності.
Особлива увага приділяється відновленню вільного дихання, порушення якого прихильники біоенергетики пов’язують зі страхом.
Ціллю терапії є розблокування обмежень розвитку особистості, формування можливостей задоволення основних емоційних прагнень без зайвих енергетичних витрат. Техніки біоенергетики направлені на розширення усвідомлення тіла, розвиток спонтанної експресії та психофізичну інтеграцію ( зв’язок психіки та фізичних відчуттів).
Зріла особистість, на думку прихильників психоенергетики, має можливість як контролювати експресію своїх почуттів, так і відключати самоконтроль, віддаючись потоку спонтанності.
Вона має доступ як до неприємних почуттів: гніву, болю, відчаю, так і до тих, що приносять задоволення: любові, радості, співчуттю.
Тілесним проявом емоційного здоров’я є грація рухів, гарний м’язовий тонус, нормальний контакт з оточуючими людьми, відчуття опори під ногами, спокійний погляд та м’який голос.
Психосоматична психотерапія — це напрям, який досліджує взаємозв’язок між психічним станом людини та її тілесними (соматичними) симптомами. Головна ідея психосоматичної психотерапії: емоції, стреси, конфлікти, травми можуть проявлятись через тіло у вигляді хвороб або фізичних симптомів, особливо коли ці емоції не усвідомлюються чи не виражаються.
В психосоматичній психотерапії симптом – це послання, сигнал про внутрішній конфлікт чи пригнічену емоцію. У випадках, коли людина не дозволяє собі або не має можливості висловити почуття (гнів, страх, тривогу, образу, провину, відразу), тіло бере на себе завдання виразити психічні переживання та стани.
Техніки психосоматичної терапії направлені на тілесне усвідомлення осередків напруги, дисбалансу, дослідження «мови тіла». Також використовуються техніки дихання, релаксації, руху.
Симптом в гештальт-терапії
Особисто я не схильна пов’язувати конкретний симптом з конкретним психічним станом, особливостями характеру, подіями.
Мені більш близька позиція, що кожна людина має свої індивідуальні стилі взаємодії з оточенням та шляхи задоволення потреб, іноді таким непрямим способом, як симптом.
Гештальт-терапія у пояснює симптом, спираючись на холістичний підхід, теорію Поля Курта Левіна та на ідею контакту Фредеріка Перлза. .
Автором теорії Поля К.Левіном була запропонована модель особистості, що включає в себе внутрішньоособистісні області, які співвідносяться з поняттям потреби. Внутрішньоособистісні області розділяються на центральні та периферійні.
Периферійні внутрішньоособистісні області усвідомлюються і мають доступ до зони контакту із зовнішнім середовищем, тобто можуть бути задоволені прямими способами.
Центральні – мають значний заряд енергії, але не мають доступу до усвідомлення, оскільки усвідомлення блокується сильними почуттями, які людині важко переживати. Кожна потреба прагне реалізації, і чим довше вона незадоволена, тим більше зростає внутрішня напруга.
Якщо напруженою є центральна потреба, вона не може бути задоволеною прямим способом, оскільки людина не відчуває, не усвідомлює існування цієї потреби.
І тоді енергія може знаходити вихід у вигляді емоційної або поведінкової розрядки (плач, сміх, секс, залежності).
Також напруження може передаватись сусіднім внутрішньоособистісним областям, що усвідомлюються та мають контакт із зовнішнім оточенням, де є можливість задовольнити потреби.
Важливо розуміти, що потреба буде намагатись реалізуватись на своїй мові. Тобто симптом буде ніби показувати в чому є потреба.
Прикладом може бути дерматит, який може вибудовувати кордони у випадку, коли актуальною є така потреба. Переїдання може бути пов’язане з потребою у визнанні, коли людина заповнює їжею «порожнечу» самотності.
Як вже зазначалось раніше, схожі симптоми у різних людей можуть мати різні незадоволені потреби у своїй основі.
Поняття «контакт», введене Фредеріком Перлзом, є найбільш значимою концепцією в теорії гештальт-терапії. Людина функціонує на границі-контакт із середовищем. Всі наші психологічні події та прояви (думки, емоції, дії) – це способи взаємодії із зовнішнім середовищем.
Гештальт-терапія розглядає симптом, як один із способів побудови контакту із середовищем.
І тому задачею гештальт-терапевта є не пошук способів позбавитись симптому з яким звернувся клієнт, а пошук тієї потреби, яку людина намагається задовольнити таким способом.
Психотерапевтична робота в гештальт підході направлена на створення умов, де «матеріал», що стримується і не усвідомлюється зараз може бути озвучений та усвідомлений.
Переважно гештальт психотерапія не фокусується лише на симптомі, адже він є лише частинкою цілісної людини, що, в свою чергу, є частинкою єдиного поля. Таким чином, значення симптомів (фігури) можна з’ясувати лише у фоні (житті та взаємовідносинах).
