Загальноприйнятого визначення самооцінки не існує і на сьогоднішній день. Я пропоную розглянути це поняття, як утворення, що має три рівні:
- Оцінка людиною себе (перший рівень)
Вважається, що приблизно в 2-3 роки дитина починає усвідомлювати себе окремою від інших і світу, формується її самосвідомість. Вперше з’являється психічне новоутворення: «Я».
- Оцінка людини значимою особою чи декількома особами (другий рівень)
Оскільки людина не живе сама, уявлення про себе нерозривно пов’язане з іншими. Оцінка людини оточуючими – є необхідною складовою формування особистості дитини, зворотній зв’язок допомагає дитині скласти враження про світ та себе в цьому світі.
Цей вид самооцінки формується під впливом очікувань оточуючих.
- Оцінка себе з точки зору моральних норм суспільства, в якому живе людина (рівень №3)
Це розташування людиною себе на шкалі стандартів, ідеалів, світогляду суспільства.
Види самооцінки
Сприйняття людиною себе неможливе без врахування всього, що оточує нас. Ми сприймаємо себе та світ навколо себе кожну хвилину в загальному полі.
Це означає, що ми по різному будемо сприймати та оцінювати себе, відчувати різний ступіть самоповаги і самоцінності в різних умовах, поряд з різними людьми, перебуваючи в різних фізіологічних та емоційних станах.
Отже, не існує сталої самооцінки! (В гештальт терапії існує бачення, що тривале і незмінне ставлення до себе та світу скоріше є проявом недостатньої пластичності психіки та низьку здатність до творчого пристосування.
Певні сумніви в своїх проявах та перевірка відповідності з відгуком середовища – ознаки усвідомленості та здатності розвиватись).
В залежності від амплітуди коливань уявлень про себе і світ (від впевненості та самоповаги до відчуття недостатності та неповноцінності), самооцінку можна розділити на:
- стабільну
- нестабільну.
У випадку, коли людина знаходиться на одному з полюсів, можна говорити про неадекватну самооцінку.
Проявами неадекватної самооцінки можуть бути як безпосередні скарги та симптоми (почуття власної неспроможності, надмірна пасивність, почуття безплідності своїх зусиль, сором’язливість), так і ті, що розташовані на іншому полюсі , свого роду захисні механізми (наприклад, хвастощі, зарозумілість, демонстративність, надмірна суворість та регламентованість поведінки).
Самоповага та самоцінність
В цій статті я буду розглядати той вид самооцінки, синонімами якої можна вважати самоповагу або самоцінність.
Самоповага є фундаментальною потребою людини, що вкрай важлива для адаптації людини в соціумі, оптимальної взаємодії з оточуючими та самореалізації.
Самооцінність – це впевненість в своїй здатності думати та приймати основні життєві виклики, а також впевненість в своєму праві на щастя та успіх, відчуття того, що ми варті, заслуговуємо, маємо право проголошувати свої потреби та бажання, досягати значимих для нас результатів та пожинати їхні плоди.
Отже, сутність самооцінки (самоповаги та самоцінності) в тому, щоб довіряти власному розуму та твердо знати, що я варта/вартий щастя.
Як впливає неадекватна самооцінка на існування
Основою нестабільної самооцінки є відчуття, що зі мною щось не так, я недостатньо (привабливий, розумний, успішний, талановитий… підстав своє), власної неадекватності, неповноцінності, відсутність самоприйняття, довіри та любові до себе.
Коли потреба у самоповазі подавлена, при певних умовах може виникати тривожність, депресія, низькі результати в навчанні та професії, страх близькості, залежності, сімейне насилля, співзалежність, розлади сексуальної сфери, стани апатії, відсутності сенсів тощо.
Неадекватна самооцінка призводить до того, що вчинками людини править не радість буття, а страх. Страх визнання певної «правди» про себе, страх невдач, страх відповідальності тощо.
Через страх зіткнутись з реальністю та поборотись за місце під сонцем, ми часто стаємо заручниками негативного уявлення про себе, навішуємо на себе ярлики, такі як «посередність», «лузер», «слабак» і починаємо підлаштовувати своє існування під ці шаблони.
Стратегією нашого життя стає уникнення ризику та небезпеки, частим наслідком є постійна тривожність та бажання залишатись в зоні комфорту та безпеки.
Прикладом проблем в побудові теплих близьких стосунків є неможливість людини повірити в те, що партнер буде любити та поважати її, адже вона сама не відчуває себе вартою любові та поваги.
У результаті, людина, що не переживає самоцінності намагається (часто неусвідомлено) знайти підтвердження того, що її не люблять, чим і руйнує стосунки. Ще одним варіантом є вибір партнера, який рано чи пізно відштовхне та знехтує.
Людина, яка не впевнена, що може виділятись, проявляти креативність та творчий потенціал, ризик та сміливість, може застрягнути в своєму кар’єрному зростанні.
Через страх виглядати некомпетентною чи недостатньо розумною, людина ховає яскраві ідеї та винаходи від значимого оточення.
Отримавши підвищення, невпевнена в собі людина буде неусвідомлено саботувати своє право залишатись на цій посаді, а втративши статус, підтвердить своє переконання, що вона не була варта цього підвищення, або те, що з нею завжди так вчиняють.
Але нерідко занижена самооцінка є суттєвим мотивом та «пальним» для досягнення високих результатів. Основною ознакою таких успіхів є почуття незадоволення, відсутність наповнення та радості від здійсненого.
Ніщо не приносить почуття «достатньо»! Головне питання: що саме рухає нас до досягнень? Це радість самореалізації та самовираження або ж страх невдачі чи бажання довести свою гідність?
Можна сказати, що здорова та стабільна самооцінка дає можливість підтримувати баланс в нашому житті, нестабільна ж може призвести у попадання в замкнене коло: не отримую бажаного, тому що низька самооцінка, і я не почуваю себе повноцінним/повноцінною, оскільки не отримую бажаного.
Значення здорової самооцінки в сучасному світі
За останні кілька десятиліть зміни в світі набули грандіозних масштабів. Інтелектуальна праця стала домінуючою формою діяльності.
В умовах глобальної економіки, що характеризується дуже швидкими змінами в усіх сферах життя, науково-технічним прогресом, дуже високим рівнем конкуренції, виникає потреба у все більш високому рівні освіти та кваліфікації працівників.
На будь якому рівні управління є запит на такі особистісні якості, як персональна відповідальність, саморегуляція поведінки, креативність, ініціативність.
Щоб адаптуватись оптимальним чином до змін і не ототожнювати себе з думкою оточуючих, нам необхідно спиратись на знання, хто ми є, знайти опору всередині себе, орієнтуватись на власні цінності, вчитись робити власні усвідомлені вибори.
Ніхто не буде заперечувати переваг здорової самооцінки, адже покращення самооцінки є частим запитом на психотерапію. Можна сказати, що саме ця якість є найбільшою опорою і безперечно впливає на якість нашого життя.
Почуття власної гідності є нашим імунітетом до сприйняття складних ситуацій, неприємностей та невдач. Чим більш стійкою є наша самооцінка, тим більш вільно ми самовиражаємось, проявляємо амбіції у різних аспектах нашого життя (емоційному, духовному, творчому, інтелектуальному, кар’єрному, соціальному тощо).
Здорова самооцінка та почуття цінності себе дають можливість ставитись до оточуючих з повагою та довірою.
Результатами досліджень доведено, що добре розвинене почуття власної цінності, індивідуальність та незалежність корелюють в першу чергу з щедрістю, доброзичливістю, взаємодопомогою та вмінням взаємодіяти в соціумі.
І нарешті, самоцінність – є фундаментом побудови щасливих особистих стосунків, що є доведеним науковим фактом.
Звичайно, адекватна самооцінка не гарантує, що людина не зіткнеться з тривогою чи депресією через складні життєві обставини. Однак спостерігається більша стійкість і витривалість до стресових факторів та більша швидкість відновлення сил та ресурсів.
Основні фактори, що впливають на формування адекватної самооцінки:
Характеризуючи витоки нашої самооцінки, можна розділити фактори, що впливають на її формування на зовнішні та внутрішні.
Зовнішні фактори
- біологічні фактори;
- вплив сімейного оточення на формування дитячого его;
- виховання;
- ставлення більш широкого соціального кола.
Оскільки аналіз обставин минулого та пошук причин проблеми ніяк не допоможе тут і зараз змінити ситуацію, ми не будемо розглядати зовнішні фактори, а сфокусуємось на тому, що може стати практичним інструментом.
Внутрішні фактори
- Рівень усвідомленості;
- Здатність мислити;
- Повага до реальності та фактів;
- Цілісність особистості;
- Чесність перед собою;
- Сприйнятливість до нового знання;
- Готовність бачити та виправляти помилки;
- Вміння прислуховуватись до думки інших.
Рівень самооцінки визначається тим, які вибори людина робить та як діє в контексті своїх знань та цінностей!
Як допомагає психотерапія в роботі з самооцінкою та самоцінністю
Відомий канадсько-американський психотерапевт та письменник Натаніель Бранден запропонував програму, що включає шість практик, які суттєво впливають на зміцнення самооцінки.
Практика усвідомленого життя
Це – активний розум, уміння жити в моменті, прагнення розрізняти свої емоції та стани, усвідомлення блоків та свого бажання уникнути болісних точок, вміння отримувати зворотній зв’язок від оточуючих, сприйнятливість до нових знань, готовність до переоцінки, вміння використовувати помилки для особистісного зростання.
Треба зазначити, що ключовими умовами є зацікавленість своїм життям та здатність помічати.
Практика самоприйняття
Це – відмова воювати із самим собою, бути «на своїй стороні», установка на самоцінність. Це – егоїзм в самому благородному сенсі цього слова.
Більш глибокий рівень прийняття – це усвідомлення того, що ми є тими, хто ми є! Це – відмова розглядати будь-яку частину себе (думки, емоції, тіло, дії), як дещо інорідне.
Самоприйняття – це обов’язкова умова змін та розвитку (якщо вам цікаво, почитайте «Парадоксальну теорію змін» Арнольда Бейссера).
Також важливо пам’ятати, що будь-які вчинки, думки чи емоції відбуваються в певному контексті, у відриві від якого немає можливості сформувати ставлення.
Прийняття не означає, що ми не можемо бажати змін або мріяти. Воно лише означає, що ми там, де ми є, і немає сенсу заперечувати чи ігнорувати те, що нам не подобається в собі.
Практика самовідповідальності
Це – прагнення контролювати своє життя завдяки прийняттю відповідальності за свої вчинки, за досягнення своїх цілей.
Тобто прийняття того факту, що я відповідаю за своє життя та добробут.
Практика самоствердження
Самоствердження – це повага до своїх бажань, потреб, інтересів, цінностей, а також пошук відповідних форм їх прояву в реальності.
Самоствердження не передбачає войовничої або занадто агресивної поведінки. Воно означає готовність стояти за себе та відкрито проголошувати себе тим, хто я є.
Практикувати самоствердження означає жити, говорити та діяти, виходячи з власних глибинних переконань, почуттів та правил.
Щоби поважати свої бажання та боротись за свої цінності необхідні усвідомленість та мужність.
Практика цілеспрямованого життя
Жити цілеспрямовано – означає зосередити сили для досягнення обраних цілей.
Наші цілі допомагають нам задіяти наші здібності, заряджають енергією наше існування.
Практика особистісної цілісності
Цілісність – це поєднання в одну картину наших ідеалів, вірувань та поведінки.
Коли наша поведінка протирічить нашим переконанням, ми втрачаємо довіру до себе.
Якщо врахувати все, що написано вище, стає зрозумілим, що відчуття самоцінності торкається абсолютно кожної сфери життя людини.
Можна сказати, що це почуття є в базовій прошивці. І, на мій погляд, змінити ці базові налаштування можливо лише з трансформацією всієї особистості на рівні цінностей, життєвої філософії, самосприйняття. Отже, процес довготривалий, але вартий зусиль!
Моєю стратегією в психотерапевтичному процесі є насамперед побудова стосунків з клієнтом на засадах того, що життя кожної людини є цінним, апріорі.
Не потрібно мати перелік якостей, щоб бути вартим позитивної оцінки ( я можу набувати цих якостей, знань, умінь та інструментів з внутрішнього поклику, але не для підкріплення права на цінність свого існування та самоповаги).
Одним з аспектів роботи є прийняття того факту, що самооцінка, самоефективність і навіть самоцінність протягом життя зазнають змін під впливом важких ситуацій та викликів.
І фокусом роботи стає не підкріплення ідеї власної безпомилковості і впевненості в тому, що людина здатна подолати будь-яку перешкоду.
Фокусом психотерапевтичного процесу стає усвідомлення того, що клієнт здатен навчатись всьому необхідному для подолання проблем, формування здатності аналізувати помилки, робити їх частиною свого досвіду та фундаментом для подальшого руху.
В процесі психотерапії у клієнта є можливість переоцінити засади, що формують самооцінку та самоцінність. Кожна людина варта любові та поваги незалежно від її ефективності в певних сферах життя.
Безперечно, неможливо розглядати самооцінку у відриві від контексту моралі та загальноприйнятих ціннісних суджень.
І самоповага не може ґрунтуватись на фантазіях, відірваних від реальності. Але поступово формується самосприйняття, ядром якого є довіра до власних почуттів, виборів, дій та переконань.
Внутрішні установки типу: «Я маю заслужити право бути щасливим» або «я недостатньо …, у порівнянні з іншими» замінюються на: «Я рухаюсь своїм шляхом, в своєму темпі, згідно з власними цінностями!»
Особисто я точно не є прихильником ідей створення ідеального тіла, підвищення ефективності, прокачки розумових здібностей, пам’яті та здобуття корисних навичок.
На мій погляд заклики «зробити себе кращим, щоб бути щасливим» є хибними в своїй основі. Я вірю, що прямо зараз у кожної людини вже є все, щоб бути щасливим.
І ті паттерни поведінки, особливості та риси, що заважають нам відчувати радість та задоволення від буття є нашим способом на сьогодні пристосуватись до обставин.
Головне моє послання до вас: Ваше життя є цінним! Все, що нам потрібно, вже є всередині нас!
