Панічна атака

Панічна атака – це стан швидко наростаючого відчуття тривоги та страху, навіть жаху, що супроводжується серцебиттям, нестачею повітря, відчуттям дереалізації, слабкістю, тремтінням у всьому тілі тощо. Іноді, коли нервова система не витримує напруги, можуть включатись механізми саморегуляції (плач, втрата свідомості, блювота та ін.) Тривалість панічної атаки зазвичай 5-35 хвилин.

Сприйняття ситуації є викривленим: страх проявів та симптомів організму переживається, як надмірний, а самі симптоми  – небезпечними для здоров’я та життя. Це, насправді, не відповідає дійсності.

Механізм розвитку панічної атаки

Незалежно від того, що саме стало пусковим чинником — психотравматичний досвід, посттравматичний стресовий розлад чи екзистенційна криза — на фізіологічному рівні панічна атака має подібний механізм розвитку.

З точки зору нейрофізіології панічна атака влаштована за законами умовного рефлексу, коли будь яке життєве явище або подія (при неодноразовому повторенні з безумовною реакцією) може стати умовним стимулом, тобто буде автоматично включати певні неспецифічні реакції. Під безумовною реакцією мається на увазі вегетативна реакція організму.

Трошки розберемось у цьому! Вегетативна нервова система  іннервує внутрішні органи, шкіру, гладкі м’язи, залози внутрішньої секреції та серце,  відповідає за кровопостачання і трофіку всіх органів, а також підтримує сталість внутрішнього середовища організму. Все це відбувається без нашого свідомого контролю чи втручання.

Вегетативна нервова система має два відділи: симпатичний та парасимпатичний, які є антагоністами. Симпатичний відділ відповідає за реакції організму в стресовій ситуації, парасимпатичний, навпаки, керує відпочинком, спокоєм та травленням ( що в сумі забезпечує організму виживання).

Коли у зовнішньому світі все спокійно, переважає робота парасимпатичної системи, якщо ж зовнішня ситуація розцінюється як загрозлива, то включається симпатичний відділ і всі функції організму готуються до втечі, нападу або оборони. При цьому збільшується тонус м’язів, посилюється обмін речовин, прискорюється дихання, зростає частота серцевих скорочень, підвищується тиск.

Саме цей відділ пов’язаний з емоціями тривоги, гніву та страху. Треба зауважити, що в умовах стресу активується і парасимпатичний відділ, що проявляється в симптомах нудоти, позивах на сечовипускання, розладах травлення.

Дослідження доводять, що під час панічної атаки спрацьовує принцип домінанти. Це такий механізм роботи мозку, завдяки якому панує один осередок збудження. Всі інші центри прискорюють та посилюють роботу домінантного осередка в головному мозку.

Коли ми фіксуємось на своєму серцебитті чи страху, небезпека починає здаватись надзвичайною, ситуація  – безвихідною, ризик – смертельним. По суті, наші власні думки посилюють симптоми, які,  в свою чергу, посилюють страх та укріплюють негативні думки.

Після першого нападу панічної атаки, очікування ймовірного нападу та страх його у великій мірі впливають на повторення атак та збільшення їх кількості.

Взаємозв’язок між панічними атаками та соціальним контекстом

Стрес є дуже корисним в умовах боротьби, адже організм мобілізує всі сили для подолання труднощів. Але ситуація сьогодення зовсім не співпадає з умовами в дикому середовищі і людина змушена стримувати прояви своїх емоцій. На додачу, кількість стресорів дуже зросла через здатність людини до абстрагування, узагальнення, накопичення та передачі інформації. І це тільки верхівка айсбергу, бо ми припускаємо майбутні неприємності, переймаємось через статуси, умовності, зовнішність, фінанси, відносини та багато іншого.

Наприклад, симптоми тривоги та страху, що виникають в ситуації екзамену чи публічного виступу є проявами мобілізації організму в момент стресу. Але ми придушуємо свої прояви: не кидаємось в атаку чи втікаємо. У висновку, ми маємо конфлікт збудження та гальмування.

Такий внутрішній розрив між потребою діяти й соціальною вимогою стримуватись створює напруження, яке може накопичуватись і зрештою прориватися у вигляді панічної атаки. Соціальний контекст не лише задає фон хронічного стресу, а й визначає, які саме ситуації можуть виявитися «небезпечними» для психіки людини.

Розглянемо конкретні стимули (тригери), які здатні активувати панічну атаку, особливо в умовах, коли соціальний тиск і внутрішня напруга вже досягли критичного рівня.

Стимули (тригери, провокатори) панічної атаки

Стимулами (тригерами, провокаторами) панічної атаки можуть стати різноманітні обставини, серед яких:

• тілесні симптоми (серцебиття, підвищення артеріального тиску, запаморочення тощо);
• відкритий або обмежений простір;
• громадський транспорт;
• велике скупчення людей;
• конфліктні ситуації;
• певний час доби;
• нав’язливі або тривожні думки.

Велику роль у формуванні й закріпленні зв’язку «стимул — панічна атака» відіграє страх. Саме страх підказує нам уникати ситуацій, що асоціюються з небезпекою, і змушує сумніватися в тому, що подія насправді не є критичною.

Тригери — це зовнішні або внутрішні стимули, які можна спостерігати й зафіксувати, але справжня причина панічної атаки часто лежить глибше і залишається поза межами усвідомлення.

Схильність до полярного мислення (сприйняття ситуації як однозначно поганої), звичка негативно інтерпретувати події та внутрішній фокус на потенційній загрозі можуть посилювати тривожність і сприяти запуску паніки.

Можливі причини панічних атак:

1. Психологічна травма (психотравма):
   Невідреагований або витіснений досвід (наприклад, насильство, втрата близької людини, приниження, аварія, військові дії тощо), який залишив сильний емоційний слід, може проявлятись у вигляді панічних атак.
2. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР):
   У людей з ПТСР напади паніки можуть бути реакцією на тригери, пов’язані з травматичними спогадами.
3. Хронічне психологічне напруження або тривалий стрес:
   Постійне перебування в стані емоційного чи фізичного виснаження підвищує чутливість нервової системи і може призвести до панічних реакцій.
4. Тривожні розлади (в тому числі генералізований тривожний розлад):
   Люди з високим базовим рівнем тривожності можуть бути більш схильні до розвитку панічних атак.
5. Внутрішні конфлікти та витіснені емоції:
   Емоції, які людина не дозволяє собі проживати (злість, страх, провина, сором), можуть проявлятись через тіло у вигляді паніки.
6. Екзистенційна криза:
   Усвідомлення скінченності життя, відчуття втрати сенсу, екзистенційна тривога можуть запускати панічні реакції, особливо якщо людина не має внутрішніх опор.
7. Психофізіологічні особливості:
   Надмірна чутливість до тілесних сигналів, порушення в роботі вегетативної нервової системи або дисбаланс нейромедіаторів також можуть сприяти виникненню панічних атак.
8. Наслідки виховання або життєвого сценарію:
   Життя в гіперконтрольованому або емоційно холодному середовищі, де не було навичок емоційної регуляції, може зумовити схильність до паніки.

Погляд гештальт-терапії  на панічні атаки

Гештальт-терапія розглядає людину як цілісну, живу систему, яка постійно взаємодіє з навколишнім середовищем. Філософським підґрунтям гештальт-терапії є  ідеї, які допомагають краще зрозуміти природу  психічного благополуччя або страждання.

Холізм — підхід, що стверджує: людину не можна розглядати окремо від її тіла, емоцій, думок та соціального оточення. Ми — більше, ніж просто набір окремих частин. І ми постійно перебуваємо у зв’язку з тим, що нас оточує.

Теорія поля, що говорить про те, що наше теперішнє самопочуття та поведінка завжди є частиною конкретного контексту — як внутрішнього (що я зараз відчуваю, думаю, хочу), так і зовнішнього (що відбувається навколо мене, з ким я взаємодію). Ми живемо не у вакуумі — на нас постійно щось впливає, а ми впливаємо на те, що нас оточує.

Феноменологічний підхід у гештальт-терапії означає, що кожна людина переживає реальність, не як набір об’єктивних предметів та явищ, а як суб’єктивний досвід сприйняття оточуючого світу.

Позитивна антропологія — розглядає людину як контактну істоту, що функціонує завдяки творчому пристосуванню до нових життєвих ситуацій.

І, нарешті, гештальт-терапія спирається на ідеї гештальт-психології, яка стверджує, що ми сприймаємо світ не у вигляді окремих частинок, а як структури — цілісні образи. У кожний момент наша увага виділяє щось важливе (фігуру), а все інше ніби залишається на другому плані (фоні).

Головною концепцією самої гештальт-терапії є теорія контакту. Контакт — це момент та процес зустрічі між людиною та світом, всі психічні явища відбуваються саме на «границі-контакт».  Але якщо цей контакт порушений, ускладнений або неможливий — з’являється психічне страждання.

Гештальт-терапевт вибудовує стосунки з клієнтом, виходячи з уявлення про людину, як цілісну й здатну до саморегуляції. У цьому підході немає поділу на “правильне” і “неправильне”, “здорове” і “нездорове”. Натомість акцент робиться на живому досвіді тут і тепер. Основні засади такі:

• Людина природно прагне до контакту з навколишнім світом.
• Саме в цьому контакті вона може усвідомлювати та задовольняти свої потреби.
• У кожен конкретний момент людина діє найкращим чином, виходячи зі своїх можливостей і умов ситуації.

З погляду гештальт-терапії, будь-яка поведінка чи симптом — зокрема панічні атаки — можуть розглядатися як сигнали, що вказують на спосіб встановлення, порушення або уникнення контакту між людиною та її середовищем. Симптом трактується  не як патологія, а як спроба творчого пристосування до конкретної ситуації.

Терапевта в цьому випадку цікавлять такі запитання:

• Яким є творче пристосування, що відбувається під час панічної атаки?
• У якому контексті, з усіма його обмеженнями, деталями й нюансами,  виникає панічна атака?
• Яким чином і під впливом яких чинників переривається або ускладнюється контакт?

З погляду гештальт-терапії, панічна атака — це спосіб виразити те, що неможливо усвідомити й вербалізувати. Це мовчазне повідомлення тіла про щось важливе, що не знаходить виходу через слова чи свідоме переживання.

Частина нашого досвіду залишається імпліцитною — неусвідомлюваною, але такою, що продовжує впливати на наше сприйняття себе і світу.

Клієнт з панічною атакою може бути об’єктивно в безпеці — жодної реальної загрози немає, — але переживати себе так, ніби ця безпека втрачена, ніби щось загрожує його існуванню на глибинному, тілесному рівні.

Методи роботи з панічними атаками

Панічна атака — це не лише інтенсивна фізіологічна реакція, а й складне психічне переживання. Прискорене серцебиття, задишка, запаморочення, відчуття нереальності або страх смерті — усе це тілесні прояви, які тісно переплетені з емоційними та когнітивними процесами. Тому розуміння й дослідження панічних атак потребує комплексного підходу, що враховує як тілесний, так і психічний аспекти.

Хоча, загалом, бажано дослідити  глибинну причину панічних атак, усвідомити наявність психологічної кризи чи знайти доступ до витіснених переживань, — у момент самого нападу критично важливо мати під рукою прості та ефективні інструменти самопомочі.

Ці техніки спрямовані на заземлення, зниження фізіологічної напруги, повернення відчуття контролю, переключення уваги від панічних думок до тілесного досвіду та стабілізацію дихання й нервової системи. Вони не “лікують” панічну атаку як таку, але допомагають пережити її без додаткової травматизації та поступово формують відчуття, що з цим станом можна впоратись.

Самопоміч при панічній атаці:

• Назви те, що з тобою відбувається, усвідом, що це панічна атака, і це – не є смертельним. Це – гіперреакція організму на загрозу (реальну чи уявну). Повторюй фрази: «Я в безпеці», «Це зараз закінчиться» і т.п.
• Дихай з акцентом на видих. Наприклад, на вдиху рахуй до 4, на видиху рахуй до 6. Це допомагає зменшити гіпервентиляцію і сигналізує нервовій системі, що небезпеки немає. Можна покласти руку на живіт та спостерігати за диханням. Це надає тілу сигнал про контроль та стабільність.
• Поверни себе в теперішній момент, використовуючи техніку 5-4-3-2-1. Назви 5 предметів, які ти бачиш, 4 предмети, до яких можеш доторкнутись, почуй 3 звуки, відчуй 2 запахи, знайди 1 річ, яку можна з’їсти, пригадай її смак.
• Рухай тілом: потягнись, пройдись, стисни і розтисни кулаки декілька разів. Це допоможе вивести зайве напруження з тіла.
• Візьми щось в руки, сфокусуйся на предметі,  досліджуй його форму, фактуру.

Робота з панічними атаками в психотерапії значно варіюється залежно від теоретичної школи та погляду цієї школи на психіку людини.

Наприклад, когнітивно-поведінковий підхід (КПТ) акцентує увагу на думках і поведінкових патернах. Робота з панічними атаками включає кілька етапів: розуміння механізму їх виникнення, зміна сприйняття симптомів із загрозливого на нейтральне, навчання розпізнавати й знижувати м’язове напруження, а також поступове подолання уникаючої  поведінки, яка підтримує панічні реакції.

У свою чергу, гештальт-терапія пропонує глибше занурення в контекст — ситуаційний, тілесний і екзистенційний. Панічна атака тут розглядається не як ізольований симптом, а як прояв порушення контакту людини із собою чи з оточенням. У центрі уваги — унікальний досвід клієнта: його тілесні відчуття, спосіб переживання, значення, яке має ця подія, і обставини, за яких вона виникає.

Гештальт-підхід не прагне «усунути» симптом, а ставиться до нього як до послання, яке варто почути, зрозуміти й інтегрувати у власний досвід.

Навіть коли клієнт звертається з конкретним запитом — панічні атаки, це рідко стає єдиним предметом терапії. Адже будь-який симптом — це лише частина більшої картини: прояв внутрішніх конфліктів чи непрожитих переживань, а іноді — спосіб, яким психіка й тіло намагаються задовольнити потреби та встановити контакт із собою й оточенням.

У кожного з нас бувають складні періоди — ми переживаємо кризи, опиняємось у стресі, втрачаємо опору. У ці моменти психіка й тіло прагнуть зберегти рівновагу — іноді способами, які важко зрозуміти й непросто витримати. Важливо ставитись до своїх переживань із турботою, увагою та повагою — як до сигналів, що вказують на потребу в глибшому контакті з собою.