В Україні вже четвертий рік триває повномасштабна війна. Мільйони людей пережили досвід, який ще донедавна здавався неймовірним: обстріли, втрати, евакуації, життя у невизначеності.
Крім того, що люди зазнають фізичних втрат — руйнування майна, втрата здоров’я, свого та близьких, не менш значущими є й психологічні наслідки.
Війна залишає глибокий слід у внутрішньому світі людини, і одним із проявів цього може бути посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) .
Саме тому важливо говорити про посттравматичний стресовий розлад. Це явище може торкнутися військових, волонтерів, переселенців, цивільних — усіх, хто опинився в умовах надзвичайного стресу.
Розуміння того, що собою являє ПТСР, допомагає не тільки краще піклуватися про власний стан, а й підтримати близьких.
Адже психологічні наслідки війни не менш значущі, ніж фізичні, і потребують уваги.
Що таке ПТСР
Посттравматичний стресовий розлад — це стан, що виникає після переживання події, яка загрожувала життю або була пов’язана з глибоким відчуттям небезпеки та безсилля. На відміну від звичайного стресу, який поступово зменшується, ПТСР утримує людину в постійному напруженні тривалий час. Минуле ніби не завершується, воно знову й знову вторгається у сьогодення.
Стрес — це природна відповідь організму на складні обставини, реакція адаптації до нових умов. У моменти небезпеки чи перевантаження тіло мобілізує сили: зростає рівень гормонів, серце б’ється швидше, увага загострюється. Зазвичай після завершення ситуації напруга поступово знижується, і людина повертається до свого звичного стану.
Гостра реакція на травматичну подію виникає одразу після сильного потрясіння. Вона може проявлятися шоком, відчуттям нереальності або запереченням того, що сталося, надмірною збудженістю чи апатією. Проте з часом, за умови підтримки та безпеки, ця реакція слабшає. Вона є своєрідним «аварійним» способом психіки справитись із травмуючою подією.
Посттравматичний стресовий розлад відрізняється від зазначених вище станів тривалістю та характером впливу. Минуле немов «застрягає» в теперішньому, і людина знову й знову переживає досвід травми. Події, які б мали поступово залишитись в минулому, не завершуються. Це вже не тимчасова мобілізація чи шокова реакція, а стійкий стан, який впливає на життя протягом місяців або навіть років.
Як виникає ПТСР
Не кожна сильна емоційна подія призводить до посттравматичного стресового розладу. Для одних пережите стає важкою сторінкою життя, яку з часом вдається перегорнути, для інших — відкритою раною, яка не загоюється. Чому так відбувається?
Травматична подія як пусковий механізм
Основою для розвитку ПТСР є травматична подія. Це може бути пряма загроза життю, свідчення насильства, загибель близьких чи переживання бойових дій. У такі моменти психіка ніби фіксує стан надзвичайної небезпеки.
Науковці відзначають, що розвиток ПТСР залежить не лише від самого травматичного досвіду, а й від низки чинників, які підвищують вразливість людини. До них належать генетичні особливості та сімейна історія психічних розладів, попередній травматичний досвід, рівень навичок у вирішенні проблем, чутливість до тривоги, а також психологічні труднощі, що існували ще до травми.
Усе це створює певне підґрунтя, на яке накладається сам травматичний досвід, визначаючи, наскільки важким буде його вплив.
Важливе значення має наявність підтримки від близьких і відчуття безпеки після події. Якщо людина відчуває себе не самотньою, якщо вона може розповісти, бути почутою, ризик ПТСР зменшується. Навпаки, ізоляція, відсутність розуміння й тривалий стрес роблять психіку більш вразливою.
Роль психіки, нервової системи та сенсів
Формування ПТСР залежить і від внутрішніх ресурсів людини. Індивідуальні особливості нервової системи, рівень стресостійкості та навички саморегуляції визначають, наскільки психіка здатна впоратися з наслідками травми.
Важливу роль відіграють також сенси та цінності: людина, яка бачить у своїх діях мету і розуміє, чому опинилася в небезпечних обставинах, часто має більш «підготовлену» психіку. Військові, які свідомо обрали службу і пройшли підготовку, зазвичай сприймають ризики як частину своєї місії. Їхня нервова система вже знайома з підвищеним рівнем напруги. Для людей же, які не очікували небезпеки і не мали «рамки» для її осмислення, зустріч із травмуючою подією стає значно більш руйнівною.
Таким чином, розвиток ПТСР є результатом поєднання зовнішніх подій і внутрішніх особливостей людини. Травма може стати важким, але інтегрованим досвідом, а може залишити довготривалий слід, який потребує підтримки та лікування.
Основні симптоми ПТСР
Посттравматичний стресовий розлад має цілу групу ознак, які проявляються у думках, емоціях, поведінці та реакціях тіла. Вони можуть відрізнятися за інтенсивністю, але разом створюють картину, що значно ускладнює життя.
- Нав’язливі спогади, флешбеки, кошмари. Подія ніби повертається знову: у снах, у раптових спогадах чи у відчутті, що людина знову опинилася «там».
- Нав’язливі думки. Розум постійно повертається до травми, навіть коли хочеться думати про інше.
- Уникання всього, що нагадує про подію. Людина уникає людей, місць, розмов або будь-яких ситуацій, які можуть пробудити пам’ять про пережите.
- Підвищена тривожність і гіпернастороженість. Постійна готовність до небезпеки: важко розслабитися, сон неспокійний, різкі звуки викликають сильний переляк.
- Перебільшена реакція страху. Навіть дрібний подразник може викликати відчуття паніки чи загрози.
- Труднощі з концентрацією. Стає важко зосередитися на роботі, навчанні чи навіть простих щоденних справах.
- Емоційні зміни. З’являється відчуженість, втрата радості, байдужість до звичних занять.
- Перепади настрою та спалахи гніву. Різкі зміни емоцій, від роздратування до вибухів люті, які важко контролювати.
- Відчуття провини. Людина може звинувачувати себе у тому, що сталося, або у тому, що «вижила, коли інші загинули».
Цей перелік можна сприймати як своєрідну діагностичну шкалу. Якщо ви впізнаєте у собі більшість описаних симптомів, це може свідчити про наявність ПТСР. У такому випадку важливо не залишати це без уваги й звернутися по допомогу до фахівця, адже своєчасна підтримка значно полегшує відновлення.
Діагноз ПТСР зазвичай ставлять, якщо симптоми зберігаються не менше ніж один місяць після пережитої травматичної події та суттєво впливають на повсякденне життя людини.
Як ПТСР впливає на життя людини
Посттравматичний стресовий розлад рідко обмежується лише внутрішніми переживаннями. Він поступово вплітається у всі сфери життя, змінюючи стосунки, роботу, фізичний і психологічний стан людини.
- Стосунки з близькими. Людині стає важко відкрито говорити про свої почуття, з’являється емоційна відчуженість. Часто близькі не розуміють, чому той, хто пережив травму, різко замикається в собі, дратується чи уникає спілкування. Це може призводити до конфліктів, відчуття самотності й втрати довіри.
- Робота та навчання. Труднощі з концентрацією, перепади настрою, постійна втома ускладнюють виконання завдань. Людині складно планувати, приймати рішення, витримувати робочий темп. Через це може знижуватися успішність у навчанні або продуктивність на роботі, що іноді призводить до втрати роботи чи переривання навчання.
- Фізичне здоров’я. ПТСР має і тілесні наслідки: безсоння, нічні пробудження, хронічна втома, порушення роботи серцево-судинної системи. Постійна напруга послаблює імунітет, що робить організм більш вразливим до захворювань. Також можуть виникати психосоматичні симптоми — головний біль, болі у шлунку, м’язове напруження.
- Психічне здоров’я. ПТСР підвищує ризик розвитку депресії, тривожних розладів, панічних атак. Нерідко людина намагається впоратися з болем через адиктивну поведінку — надмірне вживання алкоголю, наркотиків чи азартні ігри. У деяких випадках може з’являтися саморуйнівна поведінка та суїцидальні думки.
- Соціальне життя. Людина починає уникати місць і ситуацій, що нагадують про травматичну подію. Це обмежує її участь у суспільному житті, зменшує коло спілкування, звужує можливості для розвитку та підтримки здорових стосунків.
Чому важливо звертатись по допомогу
Існує чимало хибних уявлень про посттравматичний стресовий розлад. Дехто вважає, що він виникає лише у військових чи учасників бойових дій. Насправді ж ПТСР може розвинутися у будь-кого, хто пережив сильний травматичний досвід: аварію, стихійне лихо, насильство, втрату близьких.
Ще один поширений міф — що «час лікує». Минулі роки справді можуть згладжувати гостроту спогадів, але не знімають внутрішнього напруження. Ідея «просто взяти себе в руки» також не працює, адже йдеться не про слабкість характеру, а про глибоку психічну травму. Насправді такі переконання лише поглиблюють проблему, адже вони змушують людину залишатися сам на сам зі своїм болем.
ПТСР не минає самостійно!
Причина в тому, що під час травми психіка зіткнулася з надмірним емоційним навантаженням, яке виявилося непідйомним. Цей обсяг переживань не був прожитий повністю, а ніби залишився «законсервованим» всередині. Саме тому біль і страх продовжують повертатися у вигляді нав’язливих спогадів, сновидінь чи постійної тривоги. Без підтримки та допомоги такий стан може тривати роками, поступово послаблюючи людину й впливаючи на всі сфери її життя.
Шляхи відновлення при ПТСР
Сучасна психологія має кілька напрямів, що зарекомендували себе у роботі з посттравматичним стресовим розладом. Це когнітивно-поведінкова терапія, методи десенсибілізації та переробки травми рухами очей (EMDR), тілесно орієнтовані практики, групові програми підтримки. Усі вони по-своєму допомагають людині відновити відчуття безпеки, повернути контроль над собою та поступово інтегрувати травматичний досвід у життя.
Я працюю в гештальт-підході, і мені хотілося б описати, що відбувається з людиною в момент зіткнення з травмуючою подією та процес формування ПТСР з позиції гештальт-терапії.
У нашій психіці почуття виникають як певний енергетичний заряд, можна сказати, що це продукт нашої психічної діяльності. Це не абстрактна «тонка матерія», а щось цілком відчутне, що можна порівняти з енергією під час фізичних чи хімічних реакцій. Уявіть тепло, яке виділяється при згорянні, або електричний розряд, що шукає вихід. Так само наші емоції та почуття — страх, гнів, сором чи горе — мають силу, яка має бути проявлена, втілена. Вони мають «вийти назовні», змінитися, перейти в іншу форму.
Зазвичай ми проживаємо почуття через плач, крик, розповідь, рухи, тілесні реакції. У цей момент “проживання” емоція, якою б інтенсивною вона не була, поступово втрачає свій руйнівний заряд. Вона реалізується і змінюється — біль переходить у полегшення, тривога у спокій, розпач у нове розуміння. Важливим фактором, що дозволяє почуттям проявитись, є присутність іншої людини.
ПТСР з цієї точки зору виглядає як високий бар’єр, що перегородив шлях цим почуттям. У момент травматичної події емоційний заряд виявився настільки великим, що психіка не змогла його витримати й «заморозила» всередині. Почуття не були прожиті й залишилися законсервованими. Але надмірне напруження проривається назовні у вигляді нав’язливих спогадів, нічних жахів, раптових спалахів страху чи гніву. Вони не зникають, бо не знайшли виходу, не перетворилися на інший досвід.
Завдання терапії в гештальт-підході полягає саме в тому, щоб створити безпечний простір, де ці заморожені почуття можна поступово оживити й прожити. Це дуже обережний процес, коли людина крок за кроком наближається до своїх почуттів і дає їм можливість знайти вихід і втратити надмірний заряд.
Іноді психотерапії недостатньо. У випадках, коли розвивається тяжка депресія чи генералізований тривожний розлад, важливо звернутися до психіатра. Лікар може підібрати медикаменти, які стабілізують стан і дозволять людині мати ресурс для подальшої терапевтичної роботи.
Велике значення має оточення: сім’я, друзі, громада. Перебування в довірливій атмосфері знижує відчуття ізольованості й надає відчуття опори. Приклади такої підтримки — участь у групах взаємодопомоги, розмови з людьми, які здатні вислухати без осуду, спільні активності, що повертають відчуття належності до спільноти.
Паралельно з терапією людина може використовувати прості практики, які допомагають відновлювати внутрішню рівновагу. Це техніки заземлення (зосередження на відчуттях тіла чи предметах довкола), дихальні вправи і релаксацію, створення особистих «ритуалів безпеки» — наприклад, слухання заспокійливої музики перед сном, теплий душ чи щоденник, де можна виписати думки й емоції.
Посттравматичний стресовий розлад — це не просто важкі спогади чи тимчасова слабкість. Це стан, який глибоко вплітається в життя людини, впливає на стосунки, роботу, здоров’я й здатність відчувати себе цілісним.
ПТСР — не ознака того, що людина «не впоралася». Це природна відповідь психіки на надзвичайний досвід, коли звичайні механізми самозахисту виявляються перевантаженими. Так само, як тіло може отримати рану і потребувати часу на загоєння, психіка може зазнати травми, що вимагає уваги й відновлення.
Шлях відновлення може бути непростим і тривалим. Крок за кроком людина може повертати собі здатність відчувати, довіряти, будувати нові зв’язки й відкривати простір для життя після травми. Головне — не залишатися наодинці з болем і дозволити собі прийняти допомогу.
