Моя зацікавленість темою дзеркальних нейронів почалась через досить виражену здатність мимоволі повторювати певні рухи та емоції інших людей.
Спостерігаючи посмішки людей, навіть ті, що не адресовані мені особисто, я ловила себе на відчутті м’язового напруження в щоках і усвідомлювала, що я також посміхаюсь.
Я завжди відкривала рот, коли годувала дитину з ложки. І я переживаю дискомфортні тілесні прояви, коли спостерігаю живу істоту, що відчуває біль.
Чим же пояснити цю дивовижну тенденцію налаштовуватись на емоційний на фізичний стан іншої людини?
Що таке дзеркальні нейрони
Нервові клітини головного мозку, що керують власними процесами (діями та почуттями), і які активізуються при спостереженні аналогічного процесу іншої людини називаються дзеркальними нейронами.
Відкриття дзеркальних нейронів
Ще до відкриття явища резонансу і безпосередньо дзеркальних нейронів, проводились досліди, метою яких було вивчення та реєстрація мімічного відгуку (мимовільної неусвідомленої м’язової реакції) на показ фотографій з різними виразами обличчя.
На лоб та щоку піддослідних були прикріплені датчики, які реєстрували найменшу активність лицьових м’язів.
У випадку, коли з’являлось фото з посмішкою, реєструвався рух вилкового м’яза, що бере участь в утворенні посмішки.
При спостереженні фото із загрозливим чи роздратованим виразом обличчя, активувався м’яз, що зморщує лоб.
І хоча умовою експерименту було стримування будь-яких проявів емоцій, результати довели наявність спонтанного відображення (віддзеркалення) проявів емоцій іншої людини, що не піддаються контролю нашої свідомості.
Починаючи з 80-х років ХХ століття Джакомо Різолатті, директор Інституту фізіології Пармського університету, займався зі своєю командою вивченням питань про те, як головний мозок управляє плануванням та виконанням цілеспрямованих дій.
Спочатку експерименти проводились з мавпами, а з часом сфера дослідів розширилась на людей.
У 1996 році, досліджуючи мозок мавп, Різолатті ідентифікував командний нейрон, який кодував план певної дії. Кожен раз, коли мавпа виконувала цю дію (тягнулась до горіху), акція починалась з біоелектричного сигналу цієї нервової клітини.
Науковці помітили, що ця ж нервова клітина активізувалась і тоді, коли мавпа спостерігала аналогічну дію інших мавп.
Як працюють дзеркальні нейрони
Якщо не заглиблюватись в наукові терміни, то механізм роботи дзеркальних нейронів такий: в корі головного мозку, в різних його відділах, існують нейрони, які програмують дію і прогнозують результат цієї дії. Це командні нейрони. Вони дають команду руховим нейронам активізуватись.
Треба зауважити, що не лише спостереження може викликати резонанс. Подібний ефект викликають і звуки, типові для певної дії, процес уявлення цієї дії, а також синхронне відтворення дії, що спостерігається.
Командні нейрони не завжди активізують дію. Іноді команда або програма може залишатись лише планом, думкою про дію. Виконання безпосередньо дії, програма якої виникла при спостереженні за діями іншого, залежить від нашого вибору.
А от явище резонансу ми не можемо контролювати чи запобігти йому.
Інтуїція
Система дзеркальних нейронів запускає програму внутрішнього моделювання, що дає змогу прояснити наміри опонента. Таким чином явище дзеркального відображення дій інших у власній психіці дозволяє передбачити поведінку людей в короткочасній перспективі. Саме це передбачення ми називаємо інтуїцією.
Іноді навіть сприйняття незначної частини дії запускає в психіці особи, що спостерігає (незалежно від її волі) процес прогнозування результату.
Відповідно, дзеркальні нейрони не лише роблять спонтанно (!) зрозумілими дії, які спостерігаються, але й поєднують сприйняті фрагменти в ймовірну послідовність дій.
Це передбачення дії базується на минулому досвіді і відповідає певному соціальному оточенню. І саме через власний досвід відбувається інтерпретація подій.
Виходячи з цього твердження, а також через те, що ситуації часто є багатозначними та допускають декілька варіантів розвитку подій, покладатись лише на інтуїцію не варто.
Бажано враховувати своє передбачення, але й спиратись на критичне мислення.
Як впливає явище резонансу на нашу поведінку
Дії завжди пов’язані з потребами та мотивацією людини. Мозок реєструє стан організму під час реалізації будь-якої дії та прогнозує (уявляє), як організм буде себе почувати у випадку виконання цієї дії.
Саме ця інформація, що надходить від сенсорних систем, що прогнозують стан організму, є причиною того, що ми діємо переважно безпечно для себе.
Нейробіологічний резонанс не обмежується лише моторними та сенсорними аспектами. Процеси відображення включають в себе також сприйняття сигналів від внутрішніх органів та віддзеркалення емоційного стану.
Прикладом такої реакції була активація центру відрази у ситуації, коли людина спостерігала за іншими, що нюхали огидну речовину, хоча сам спостерігач неприємного запаху не відчував.
Також виявилось, що при спостереженні акту заподіяння болю іншому, в мозку спостерігача активуються нейрони, що реагують на власне відчуття болю.
Враховуючи те, що система резонансу – це наш власний набір програм реагування на життєві обставини, то можливість вибору – це дозвіл чи блокування однієї програми дій чи почуттів. Прийняття рішень про те, яка стратегія поведінки (програма) буде активізована, визначається наступними критеріями:
- Фізичний та психічний стан організму;
- Бажання зберегти відносини і прихильність значимої особи/осіб;
- Питання соціального статусу або соціальної адаптації
Як ми бачимо, дзеркальні системи людини схильні до інтуїтивної тенденції соціального пристосування. Суспільні тенденції дуже сильно впливають на формування думки людини. Саме це прагнення приналежності до групи підвищує ризик маніпуляцій політичного та економічного спрямування.
В етичному аспекті протистояти резонансним явищам так само важливо, як і вміння проявляти емоційний резонанс.
Все, що ми бачимо, залишає в нас сліди. Впливати може як краса, так і картини насилля і катастроф. На мій погляд, дуже важливим на сьогодні є формування вміння фільтрувати те, що потрапляє в поле нашої уваги, притримуватись ментальної вибірковості.
Емпатія
Людям властиво швидко розуміти, що відбувається з іншою людиною. Це – властивість створювати внутрішню модель психіки іншої людини.
Здатність співпереживати та співчувати завдяки резонансу нервових центрів допомагає при встановленні контакту та налагодженні емоційного взаєморозуміння.
Емоційна сторона болю реєструється нервовими клітинами поясної кори головного мозку ( поясна кора – частина лімбічної системи, яка бере участь у формуванні і обробці емоцій, процесах навчання і пам’яті).
В процесі досліджень Уільяма Хатчинсона вдалось ідентифікувати клітини в поясній звивині, які активувались лише тоді, коли піддослідним завдавали болю уколом у кінчик пальця.
Наступним етапом експерименту було спостереження за аналогічною процедурою стосовно іншої людини. У піддослідних при спостереженні активувались ті самі нервові клітини, які реагували на власний біль.
Оскільки поясна звивина є головним емоційним центром головного мозку, то дзеркальні нейрони виявлені у ній, являють собою систему нервових клітин співчуття та емпатії.
Дзеркальні нейрони болі та співчуття також супроводжуються явищем інтуїтивного передбачення. Ситуація очікування болю викликає в мозку резонансну реакцію.
Здатність проявляти емпатію та співчуття залежить від ступеня розвиненості систем відображення.
Якщо в дитинстві людина не отримує достатньо уваги до своїх проявів та почуттів від близького оточення, це знижує шанси на формування системи емоційного резонансу.
Функціонування системи дзеркальних нейронів на ранніх етапах розвитку
Новонароджена дитина вже має базовий генетичний набір, що забезпечує здатність вже через декілька днів після народження здійснювати перші процеси дзеркального відображення.
Однією з найважливіших умов повноцінного розвитку людини є оточення. Без партнера не розвиваються реакції резонансу.
А оскільки наш мозок видаляє все, чим він не користується, то необхідно від народження забезпечувати дитині процеси дзеркального відображення адекватного спілкування.
Спостереження та імітація створюють в мозку дитини внутрішні робочі моделі. Ці моделі мають наступні завдання:
- Опис типових оптичних ознак, за допомогою яких можна розпізнати дію, що відбувається або готується;
- Опис цільових або кінцевих станів;
- Опис послідовності дій, яка необхідна для досягнення цих станів;
- Опис фізичного відчуття при виконання дії;
- Опис афективно-емоційного контексту, що пов’язаний з виконанням дії.
Поступово з дуже обмеженого набору імітаційних можливостей дитини виникає спектр комунікаційних навичок, що постійно розширюється.
Наступні етапи розвитку дозволяють дитині, завдяки ігровій діяльності, ознайомитись з безкінечною кількістю послідовних рухів і взаємодій.
Починаючи з віку 1.5 роки фаза імітації, якщо вона достатньо підтримана іграми, веде до розвитку тієї системи дзеркальних нейронів, яка пізніше дозволить розкритися всьому спектру інтуїтивного розуміння (передбачення) дії.
Все це дає дитині змогу максимально адаптуватись до оточуючого світу, звичайно якщо засвоєні в сім’ї моделі поведінки та емоційного реагування відповідають устрою більш широкого оточення.
Емоційний зв’язок та почуття прихильності в контакті сприяють продукуванню ендогенних опіоїдів. Ендогенні опіоїди – це нейромедіатори, такі як ендорфін, що зменшують больові відчуття, впливають на емоційний стан.
Таким чином дзеркальні відображення в ранньому дитинстві забезпечують психічне та фізичне щастя, а також надають перше інтуїтивне відчуття соціального зв’язку.
Діти, які не відчували достатньо уваги, ніжності через відсутність досвіду дзеркального відображення, не мають власних нейробіологічних програм, що дозволяють їм відчувати та появляти співчуття та симпатію.
Крім того, з часом спостерігаються серйозні недоліки у формуванні почуття власної гідності, здатності будувати стосунки та набувати необхідні для життя компетенції.
Мовлення та дзеркальні нейрони
Той факт, що центр мовлення в мозку розташований в премоторній зоні кори (ця зона відповідає за програми уявлень про дії), спонукає науковців до припущення, що мовлення в своїй основі є вербальним розмірковуванням про дію або план дій.
Мовлення є частиною резонансної системи, завдяки якій, в результаті спостереження за діями інших, в нас активуються сценарії дій.
Цікаво, що розвиток моторики та звукоутворення відбувається паралельно. Жести переважно виражають намір чи дію і поступово узгоджуються з мовленням.
Отже, процеси розуміння дитиною світу та розвиток мовлення мають взаємний зв’язок з безпосередньо пережитим фізичним досвідом дій та уявлень про дії.
Підґрунтям для формування мовлення є діяльність, чуттєвий досвід та емоційний контекст. І органічний розвиток мовлення можливий при умові, що міжособистісні стосунки забезпечують накопичення дитиною досвіду діяльності та взаємодії.
Закоханість
Закоханість є дуже інтенсивною формою нейробіологічного та психологічного резонансу.
Переживаючи любов, ми «зчитуємо» почуття, емоційний стан, бажання коханої людини, відображаємо дзеркально ці прояви жестами, вчинками та відчуваємо резонанс і симпатію.
Закоханість відбувається спонтанно, інтуїтивно, без роздумів та полягає в особливій формі настройки уваги двох людей на спільну ціль. Особливість цього типу спільної уваги в тому, що фокус уваги знаходиться на них самих, тобто вони самі є центром їх спільної уваги.
Сприймаючи іншого, ми звичайно маємо справу з його образом, який ми створюємо на базі власних переживань та емоцій. Тобто в сприйняття партнера ми вкладаємо багато власного матеріалу.
Щоби зрозуміти інших, ми активізуємо ті самі нейрональні системи, завдяки яким ми переживаємо власні почуття та емоції, і це наш єдиний спосіб емоційного розуміння.
Приписування коханій людині якостей, якими можливо вона не володіє (проекція), є абсолютно зрозумілим механізмом з точки зору нейробіології та психології. Але рано чи пізно закохані неминуче стикаються із розбіжністю своїх уявлень та реальними проявами партнера.
Однією з побічних дій закоханості є втрата власної ідентичності (злиття або конфлуенція). Це відбувається внаслідок бажання бути якомога ближче до партнера в його поглядах, намірах та переживаннях, а також через страх сварок та розчарувань.
Дисбаланс спостерігається, коли лише один партнер налаштовується на іншого. Тривалий дисбаланс в парі шкодить не лише стосункам, це може призвести до психологічних та навіть соматичних проблем.
Для пар, любов яких пройшла, характерна відсутність дзеркального відображення один одного. Коли замало регулярної спонтанної спільної уваги, втрачається емоційний контакт.
Значення дзеркального резонансу для соціального життя людини
Здатність людини помічати позу, вираз обличчя, погляди, жести допомагає орієнтуватись в ситуації, прогнозувати подальший розвиток подій. Еволюційно це обумовлено в першу чергу необхідністю бути готовим до появи небезпеки.
Але також це полегшує комунікацію, налагодження зв’язку та розпізнавання намірів оточуючих людей.
Соціальна увага є однією з біологічних та соціальних потреб людини. Увага оточуючих викликає викид дофаміну ( відповідає за переживання задоволення, зменшує больові відчуття) та окситоцину (викликає задоволення, знижує почуття тривоги та страху, стимулює почуття спокою та довіри). Крім того соціальні зв’язки формують почуття приналежності до групи.
Система дзеркальних нейронів являє собою програму соціальної орієнтації, завдяки якій ми можемо передбачати події в нашому оточенні. І втрата цієї орієнтації означає для людини непередбачуваність та небезпеку.
Виключення людини із соціуму означає втрату моделей відображення поведінки, що демонструють приналежність до соціального простору. Реакція розгубленості на відсутність дзеркального зворотного зв’язку проявляється навіть у новонароджених
У ситуаціях позбавлення людини соціальних взаємозв’язків, в мозку відзначається активізація больових центрів, тих самих, що відповідають за фізичний біль
Емоційний резонанс в психотерапії
Процеси емоційного резонансу в психотерапії мають принципове значення. Емоційне налаштування на співрозмовника грає важливу роль, як метод психотерапії.
Крім того, самі дзеркальні відображення можуть виступати предметом терапії, адже бажання розібратись зі своїми почуттями та розуміти почуття інших є досить частими запитами на психотерапію.
Основними проявами проблемного функціонування системи емоційного резонансу є:
- Невміння встановлювати контакт з іншими людьми;
- Складність в оцінці почуттів та бажань інших людей;
- Виснаження через порушення балансу віддачі та отримання у людей з яскраво вираженою здатністю до емоційного резонансу;
- Проблеми з відчуттям власної ідентичності;
- Фрустрація потреби у приналежності;
- Проекція, як механізм переривання контакту;
- Проблеми, що пов’язані із сприйняттям та розумінням власних емоцій (алекситімія) тощо.
Треба зазначити, що існують психотерапевтичні школи, що працюють в польовій парадигмі.
Це означає, що клієнт та терапевт є складовими єдиного недиференційованого поля і фокусом терапії є не стільки контекст, тема або запит, з якими звернувся клієнт, скільки безпосередньо відносини та почуття, що виникають в процесі взаємодії.
Мова йде і про видимі феномени, такі як поза, жести, мова тіла, і такі резонансні явища, як почуття, думки, фізичні прояви та стани, що виникають в контакті.
І як би дивно це не звучало для людей, що не мали досвіду психотерапії, саме ця взаємодія двох людей, побудована на щирості, увазі, симпатії є найбільш трансформуючою.
