З лютого 2022-го року питання етнічної самоідентифікаації набуло особливого значення.
До початку широкомасштабного російського вторгнення приблизно 44% українців зараховували себе одночасно до двох спільнот:
- перша – українець;
- друга – європеєць чи росіянин (або виходець з країн СНГ).
Пострадянський простір має спільне минуле, історію, родинні зв’язки. Ототожнення з Європою втілює бажання створити нову історію, змінити стиль та рівень життя.
32% українців – не могли визначитися зі своєю етнічною приналежністю, в основному через невелику значимість цього моменту. Якась кількість населення України не придала значення факту утворення української держави і відповідно не ототожнювала себе з українством.
Відповідно лише 24% мали сформовану моноетнічну ідентичність українця.
Головними критеріями належності до нації є культура та походження. Якщо людина володіє мовою етнічної групи, належить до її культурного простору та має відповідне етнічне походження.
Якщо мова йде про політичну націю ключовими критеріями є громадянська лояльність до національної держави. Людина вважається представником певної нації, якщо має відповідне громадянство.
Етнооб’єднуючі моделі
Римська модель – племена латинян, маючи свою державу, поглинають та асимілюють підкорені народи, надають громадянство і зараховують до римського етносу.
Києво-Руська модель – військово-політична сила об’єднує етнічно близькі східнослов’янські племена.
Французька модель – держава з метою об’єднати певні території здійснила консолідацію романомовного, германомовного і кельтомовного населення в окремий етнос.
Німецька модель – глибокий племінний, культурно-побутовий і діалектний зв’язок германських племен, що об’єднались у «Священну Римську імперію германської нації», яка згодом стала Германською імперією.
Українська модель – державно і політично розрізнений етнос прагнув (різною мірою) власної державності.
Українську ідентичність не можна кваліфікувати ані національною, ані етнічною. Вона є більш тотожною громадянській ідентичності як феномену політичної нації. І хоч на території сучасної України проживає 130 націй та народностей за всіма міжнародними ознаками етнічні українці являються титульною нацією, адже їхня кількість сягає 77%.
На відміну від інших моноетнічних країн Європи, які мають тенденцію до втрати цього статусу через наплив мігрантів. З набуттям незалежності стрімко зростала частка осіб, які ідентифікували себе українцями, натомість асиміляційні процеси інших національних меншинств не набули широкого розвитку.
Тенденція до збільшення чисельності українців була викликана зростанням національної свідомості. Українську ідентичність мають також представники численної діаспори – і західної, і східної.
Проблема національної ідентичності українців зумовлена тривалим періодом бездержавності та перебуванням територій сучасної України під контролем різних імперій і держав.
Українська національна ідентичність знаходиться на активній стадії становлення та проходить етап, який європейські держави-нації вже минули.
Основні риси українського національного характеру змогли яскраво проявитися за набуття державності. В першу чергу, це високий рівень самоорганізації, самоврядування, в той же час прагнення свободи дій та думок.
Також українцям властива така психологічна особливість, як інтровертивність – спрямованість людини на свій власний внутрішній світ.
Українська душа, всупереч трагічному історичному досвіду, демонструє величезну життєлюбність і життєздатність.
Цікавим є різноманітний прояв анархізму. Досить унікальне явище пов’язане з неприйняттям держави як загальнонаціональної інституції.
Етногеографія
Характерною особливістю етнічної історії України є сталість географічного оточення, яка привела до майже ідеальної адаптації українців до ландшафту, що, в свою чергу, відобразилося в ментальних установках.
Дніпро й Десна, Карпати й степ, Хортиця, Дике Поле, Великий Луг – для українця це не просто топоніми, що позначають природні об’єкти, а щось значно більше – світ, дім, батьківщина, поетичні та міфологічні образи.
Велику ідентифікаційну роль відіграють географічні, кліматичні, біологічні й екологічні чинники. Цивілізації виникали в певних регіонах планети, при цьому космічне випромінювання в районі екваторіальної цивілізації інків і лісостепової Трипільської дуже сильно відрізнялося.
На кількість сонячної радіації, отримуваної етносом також впливають висота місцевості над рівнем моря, хмарність, запиленість атмосфери, вологість повітря, характер рослинного покриву тощо.
Хімічний склад води, поєднання рослин, які люди вживають у їжу чи просто живуть серед них, сонячна радіація, ґрунти, вологість повітря вибудовують певну генетичну близькість і відмінність людей.
З розвитком науки за складом крові можливо визначити, з якої країни чи місцевості походять ваші предки. В географічному відношенні поширення цивілізацій України майже завжди збігається в тектонічному відношенні з Українським кристалічним щитом, а в орографічному відношенні з Придніпровською та Подільською височинами.
Українськими вченими зроблено науково обґрунтований висновок про те, що першопричиною невмирущості української нації є Український кристалічний щит. Він витворив індоєвропейців, які упродовж тисячоліть заселили значну частину Євразії.
Українці долають непростий шлях зламу стереотипів, вчаться оцінювати національну історію у своїх, а не чужих категоріях. Така трансформація колективної свідомості має дати необхідний результат – остаточно «націоналізувати» історичний наратив, створити і затвердити власний погляд на минуле та найголовніше – об’єднатися довкола свого майбутнього.
Вікові особливості
Як відомо, саме юнацький вік є рушійною силою для народження нації та вибудови національної ідеї.
В дорослому віці зміни національної ідентичності є скоріше трансформаційними. Саме тому особливої актуальності набуває дослідження стану та рівня сформованості національної ідентичності молоді, адже вирішальним етапом цього процесу – періодом її зміцнення та закріплення – є юнацькій вік, коли темпи розвитку сягають найвищого інтелектуально-теоретичного рівня.
На сьогодні очевидним є факт, що молода українська держава не має достеменного уявлення щодо формування етнічної ідентичності молодого покоління.
Перші кроки, як то Закон про мову, Нова Українська Школа, квотування україномовного контенту та інше, дають свої початкові плоди, але є краплями в океані. Вирішення нагальних проблем, відсутність стратегічного підходу позбавляє Україну етнічного, відповідно національного конструктиву.
Звичайно, важливим аспектом є фінансування реалізації відповідної Стратегії, але впевнена, що у разі розуміння значимості напрямку, кошти віднайдуться як в межах України, так і за її кордоном, не говорячи про створення фондів. Маю на увазі кошти етнічних українців (діаспори тощо), адже важливо, щоб це не були гранти організацій, які можуть мати на меті інші інтереси щодо української молоді.
Культурна база
Маємо потужну культурну базу, яка здатна наповнити етнічну складову сучасного українця: література, музика, художня творчість. Адже пам’ять, традиції, ідеї дуже сильно транслюються через культуру. Саме в культурній площині відбувалося усвідомлення власної, відмінної від інших ідентичності.
Екранізації таких визначних сучасних творів як «Чорний ворон» В.Шкляра, «Століття Якова» В. Лиса, «Червоний» А. Кокотюхи не можна назвати такими, що зацікавлять глядача, а тим більше сучасну молодь.
Радію, що залишився резерв такого потужного твору як «Вічник» Мирослава Дочинця. До екранізації даного роману необхідно підходити глибоко та виважено. Життєвий шлях головного героя – ода силі людського духу та збереженню людяності (людського обличчя) в будь-якій ситуації.
Як на мене, образ Андрія відповідає архетипу гідного українця і певним чином перекликається із скандинавською життєвою філософією: «сісу» (фінський дух) – мислення, орієнтоване на дію, мистецтво завзятості, стійкості й оптимізму; «лагом» (шведська помірність) – пошук власного балансу, які набирають все більшої популярності у світі.
Філософія «бути щасливим тут і зараз» та задоволення малим, яка є актуальною наразі, відповідала життєвим установкам українця у всі часи.
Також існує безліч сучасних талановитих українських музичних виконавців, але переважання російськомовного контенту серед молоді непереборне. І тут багато чинників: багатолітнє засилення російської мови і відповідно батьки (етнічні українці) – «так удобно», спрямований вплив «русского мира» тощо.
Підсумки
Процес формування української ідентичності необхідно починати з раннього дитячого віку. Дитяча щира безпосередність органічно сприймає сімейні обрядові традиції, а саме такими наповнений український етнос.
Саме в цей період відбувається фундаментальне закладання майбутньої ідентичності. І справа тут не в колядках та Куті (хоча це весело і корисно), а етнічному забарвлені справжності, гідності, людяності.
Розумію, що процес відтворення, знання та шанування свого минулого не може бути швидким, але цим шляхом необхідно іти, а поки що він навіть не окреслений.
Найбільше прикро ще з тої причини, що кількість новітніх героїв, які віддали свої життя за існування України, вже давно сягнула не одної Небесної Сотні.
Примусовою ідентичність бути не може. Сьогоднішня ідентичність не визначається наперед ідентичністю предків, і не досягається тиском з боку оточення чи держави. Процес формування ідентичності кожної окремої людини насправді ніколи не припиняється, оскільки змінюються умови.
Громадянин України, який свідомо відносить себе до української нації, може водночас бути етнічним росіянином, німцем, вірменином, кримським татарином, представником іншої спільноти.
Водночас неможливість примусової ідентичності ставить перед державою завдання зробити громадянську ідентичність прийнятною, привабливою для всіх громадян.
Нова українська ідентичність мусить проявитися у нових культурних смислах, що були б однаково привабливими для усіх громадян країни, незалежно від етнічної приналежності.
На даному історичному етапі можна стверджувати, що відновлення етнічної ідентичності, формування нового сучасного архетипу українця – гідного представника світового співтовариства, витягуючи з історичного минулого позитивні якості і позбавляючись негативних, потребує застосування програмно-цільового підходу.
Теоретичні надбання розроблені науковцями-етнографами та потребують лише політичної волі для їх впровадження.
Допоки відповідні тези не буде закладено до Стратегії національної безпеки України і надалі існуватиме загроза територіальній цілісності країни і взагалі існування держави.
