Загальна характеристика нарцисичного розладу особистості
Нарцисичний розлад особистості у МКХ-10 входить до класу “інші специфічні розлади особистості ( F60.8)”.
Нарцисичний розлад особистості характеризується неадекватно завищеною самооцінкою, вірою у власну «винятковість».
МКХ-10 не містить переліку окремих симптомів нарцисичного розладу особистості на відміну від DSM-V, в якому наведено наступні діагностичні критерії:
- Грандіозна зарозумілість.
- Відчуття власної унікальності та неперевершеності.
- Впевненість у праві на особливе ставлення.
- Віра у власний видатний розум, владу.
- Потреба у постійному захопленні з боку оточуючих.
- Ставлення до навколишніх людей, як до предметів, що задовільняють його власні потреби (споживче ставлення”).
- Низький рівень емпатії чи її повна відсутність.
- Зверхня поведінка і гордовите ставлення до інших.
- Заздрість до чужих успіхів та досягнень.
Нарцисичний розлад особистості виникає із невизначених стосунків, які не мають під собою стабільної основи. У терапію такі особистості приходять, оскільки страждають від самотності, проте проблемою роботи із таким клієнтом буде саме прийняття ним від терапевта того, що йому незнайоме. У розмові нарцисична особистість не використовує прийменниками “ми”.
Види нарцисичних особистостей
Ізідор Фром виділяє такі види нарцисичних особистостей:
- Ретрофлексивний тип (надто рано покинутий марію).
- Аутистичний тип (відсутність досвіду первинної конфлюенції з матір’ю).
- Конфлюентний тип (занадто пізно залишений надмірно конфлюентною матір’ю).
Формування нарцисичного розладу особистості
Причини виникнення нарцисичного розладу особистості точно науковцями не виділені. Існує припущення щодо впливу біопсихосоціальних факторів, проте не виключає впливу генетики, наявності травм та досвіду насильства.
Формування нарцисичного розладу особистості закладається у батьківській сім’ї. Тоді наявний порушений альянс між одним із батьків та дитиною. У таких стосунках другий із батьків або виключений, або йому протистоять.
Тобто відбувається заміна ролей між дитиною та цим другим із батьків. Від дитини очікують отримання дорослого досвіду та дорослої поведінки, а “виключеному” другому із батьків – дістається дитячий досвід та дитяча модель поведінки.
Внаслідок цього дитина не сприймає своїх реальних потреб та бажань, оскільки один із батьків не бачить у ній дитину, про яку треба турбуватися, а наділяє її роллю того, хто повинен турбуватися про цього дорослого та здатний самостійно давати раду своїм деприваціям.
Дитина вчиться відщепляти частинки себе на приносити лише позитивні емоції одному із батьків, вчиться завжди бути хорошою для цього дорослого.
Ті ж частини особистості дитини, які не сприймаються батьками, вона вважає потворними та жахливими, і намагається позбутися їх.
За це дитина отримує від важливого дорослого визнання своєї унікальності та грандіозності спасителя, надаючи йому центральне місце. послання такого дорослого дитині звучить як буть таким, яким тебе хочу бачити я, і я буду тебе любити”. Так у дитини формується хибне “Я”.
Емоційне життя особи з нарцисичним розладом особистості охарактеризоване початковим спотвореним злиттям із важливим дорослим, у подальшому сприяє виникненню страху нових контактів, в яких він знову може бути “задушеним” та змушеним принести жертви іншому.
У нових стосунках така людина не буде відчувати довіри, тому у випадку незгоди із нею, вона або просто втече, або високомірно відкине іншого. Таким чином людина буде сама себе запевняти, що вона ні в кому не має потреби, приречуючи себе на самотність, від якої насправді страждає.
Терапія нарцисичного розладу
Дієвою для особистостей із нарцисичним розладом є гештальт-терапія, в якій терапевт залишається в “тут і зараз” по відношенню до стосунків та переживань клієнта, допомагає йому відновити його здорову агресію, оцінити та прийняти його досвід.
Ціллю терапевтичної роботи із нарцисичним клієнтом є відновлення здатності до здорової конфлюенції.
На першому етапі роботи важливим є навчання здатності бачити іншого та подолати болісний страх приналежності. Створення довірливих стосунків із таким клієнтом є ключовим моментом, в яких він зможе довіряти та не боятися бути відкинутим.
Коли він зможе бачити терапевта як особистість не для задоволення його потреб, а як рівноправного партнера у терапевтичній роботі, клієнт може сприймати терапевтичну роботу, як “спільно створену історію”.
Другим етапом роботи є навчання здоровій конфлюенції в асиметричних стосунках, що передбачає отримання допомоги таким чином, щоб не виникло відчуття недовіри.
Саме у процесі терапії, навіть після проявів агресії, клієнт отримує новий досвід бути прийнятим стійким та надійним психотерапевтом.
